Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

— Стерно на борт! Курс навколо світу, так тримати! Навколо світу!

Ці слова не можуть не збудити почуття гордості; та куди ж веде подібне навколосвітнє плавання? Через безліч знегод — у те саме місце, звідки ми вирушили в путь і де ті, кого ми лишили в безпеці позаду себе, перебували весь час. Якби наш світ був безмежною пласкою рівниною, якби, пливучи на схід, ми весь час ішли в нову далечінь і бачили нові краєвиди, ще прекрасніші, ще дивовижніші, ніж Кіклади[208] чи острови царя Соломона[209], тоді в нашому плаванні був би якийсь сенс. Та коли ми женемося за туманною таїною своїх мрій чи вирушаємо в тяжку гонитву за демонічним видивом, яке рано чи пізно обов'язково звабить душу кожного смертного, — коли ми переслідуємо їх по всій земній кулі, вони або зводять нас на манівці, або покидають, зранених, на півдорозі.

Розділ 53

Сходини

Видима причина, з якої Ахаб не відвідав зустрічний корабель, полягала, як ми вже сказали, в наступному: вітер і море загрожували штормом. Та навіть якби цього не було, він, мабуть, все одно туди не пішов би — наскільки можна судити з його подальшої поведінки за подібних обставин, — коли б він зміг шляхом переговорів через рупор отримати негативну відповідь на своє запитання. Адже згодом з'ясувалося, що він не мав ані найменшої потреби у спілкуванні — навіть дуже побіжному — з капітанами інших кораблів, якщо ті не могли надати йому ніяких нових відомостей з того питання, яким він так жадібно цікавився. Але для того щоб ця деталь дістала належну оцінку, потрібно розповісти тут про те, як за давніми звичаями мають поводитися китобої при зустрічі в чужих водах, особливо при зустрічі у промислових районах.

Якщо уявити, що двоє незнайомих між собою людей перетинають пустелю Пайн-Берренс у штаті Нью-Йорк чи не менш пустельну долину Солсбері-Плейн в Англії; якщо, випадково зустрівшись у такій негостинній пустельній місцині, ці двоє, попри їх бажання, не можуть не привітатись один з одним; не можуть не зупинитися на мить, щоб обмінятися новинами, чи навіть ненадовго присісти і перепочити разом, — іще більш природно, що в безмежних океанських пустелях і долинах два китобійні кораблі, помітивши один одного десь на краю світу — біля відлюдного острова Фаннінг чи біля далеких Гілбертових островів, — не лише обмінюються вітаннями через рупор, але й вступають у більш тісні, дружні і люб'язні взаємини. І особливо якщо ці кораблі приписані до одного порту, а значить, їхні капітани, офіцери і багато хто з команди особисто знайомі один з одним і мають багато спільних тем для бесіди про свої домашні справи.

Корабель, що недавно вийшов у море, можливо, везе листи для тих, хто провів у морі не один рік; і в будь-якому разі він передасть їм кілька газет, надрукованих на рік чи два пізніше, ніж остання газета з їхньої засмальцьованої паки. А у відповідь на таку послугу корабель, що починає промисел, отримає свіжі відомості з того промислового району, куди він прямує, а це для нього надзвичайно цінна пожива.

Якоюсь мірою все це стосується і тих китобійних кораблів, чиї шляхи перетинаються в межах одного промислового району, навіть якщо вони вийшли з рідного порту однаково давно. Адже один із цих кораблів міг отримати пошту для передачі з якогось третього корабля, який тепер уже далеко; а з листів деякі, можливо, адресовані членам екіпажу стрічного корабля. Крім того, вони можуть обмінятися промисловими новинами і приємно поговорити. Адже їх пов'язують не лише спільні уподобання мореплавців, але й та своєрідна близькість, яка виникає завдяки спільному ремеслу і пережитим знегодам та випробуванням.

Якщо кораблі, що зійшлися, належать до різних країн, це все одно не має особливого значення — звісно, якщо вони розмовляють однією мовою, як, наприклад, американці і англійці. Проте, звичайно, англійських китобійців замало для того, щоб такі зустрічі відбувалися надто часто; а коли вони все ж таки трапляються, між кораблями виникає деяка нещирість; адже англієць досить стриманий, а янкі не терпить цього ні в кому, окрім самого себе. До того ж англійські китобої подеколи виказують таку собі імперську зверхність, розглядаючи цибатого, сухорлявого нентакетця з його чудними провінційними манерами, наче якогось морського бидлака. Що насправді дає англійцям підстави для такої зверхності, сказати важко, оскільки усі янкі, разом узяті, за один день виловлюють в океані більше китів, ніж усі взяті разом англійці — за десять років. Та це всього лише безневинна маленька слабкість англійських китобоїв, і моряк з Нентакету на неї не ображається — мабуть, тому, що знає і про деякі власні слабкості.

Отже, ми бачимо, що з усіх кораблів, які одинцем плавають по морях, китобійці мають найбільше причин виявляти потяг до спілкування, який вони і виявляють насправді. А втім, торгові кораблі, зустрівшись посеред Атлантики, інколи пропливають стороною, не перекинувшись жодним привітним слівцем, у відкритому морі тавруючи одне одного зневагою, наче два дженджики на Бродвеї, і водночас зловтішно підраховують, скільки коштувало іншому повне оснащення. Що ж до військових кораблів, то вони, зустрівшись у морі, спочатку так довго і недоладно церемоняться і приспускають кормові стяги, що тут уже не лишається місця справжній, щирій привітності і братній любові. А щодо работоргівців, то вони завжди так страшенно поспішають, що при зустрічі намагаються чимшвидше втекти одне від одного. А пірати, коли їм трапляється схрестити свої схрещені кістки, передусім кричать: «Скільки черепів?» — достоту як китобійці, які кричать: «Скільки бочок?» І, отримавши відповідь на це запитання, пірати одразу ж повертають у різні боки, бо вони всі запеклі душогуби і не вельми втішаються, бачачи своє лихе відображення.

Та погляньте на доброго, сумирного, привітного, дружнього, славного китобійця! Що він робить, коли зустріне іншого китобійця у хоч трохи сприятливу погоду? Він влаштовує «сходини», звичай, настільки невідомий на інших кораблях, що там навіть не знають цього слова; а коли випадково його почують, то почнуть скалити зуби і повторювати всілякі дурниці про «фонтанщиків», «саловарів» та подібні блискучі дотепи. Чим пояснити, що всі торгові кораблі, так само як піратські, і військові, і работоргівці, — всі вони ставляться до китобійців з таким презирством? На це питання нелегко відповісти. Ось, наприклад, візьмемо піратів, — хіба ж у них така шанована професія? Звісно, інколи вона підносить людину, та лише на шибениці. А якщо людина піднеслася в такий своєрідний спосіб, вона втрачає фундамент, необхідний для такої висоти. Тому, на мою