Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Читаємо онлайн Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
матері й зайнялася управлінням усім домом. Особливо вона піклувалася про мене й принаймні двадцять разів на день заходила до мене в кімнату, запитуючи, чи не хочу я шоколаду, лимонаду чи чогось подібного.

Ці відвідини часто були для мене дуже неприємними, бо переривали мої підрахунки. Якщо, бува, донья Антонія не переривала моєї роботи, то це робила її служниця. То була дівчина такого ж віку, як і її пані, з таким же характером, і звалася Маріка.

Невдовзі я помітив, що моя сестра зовсім не любить ані пані, ані її служниці. Я в цьому плані поділяв її почуття, причиною чого з мого боку була роздратованість надокучливістю цих жінок. Їм, щоправда, не завжди вдавалося перешкодити мені, бо я мав звичку, коли хтось із них заходив, підставляти умовні величини, і лише коли знову залишався сам, повертався до своїх обчислень.

Одного дня, коли я був зайнятий пошуком якогось логарифма, Антонія увійшла в мою кімнату й сіла поряд зі мною в кріслі біля столу. Вона почала скаржитися на спеку, зняла з пліч хустку, склала її й повісила на спинці свого крісла. Побачивши, що цього разу збирається на довші посиденьки, я перервав свої обчислення на четвертій середній пропорціональній і замислився над природою логарифмів і над нечуваною працею, якої вимагало укладення таблиць від знаменитого барона Непера. Тоді Антонія, прагнучи перешкодити мені, підвелася, закрила мені очі руками й сказала:

— А тепер спробуємо, чи зможеш ти продовжити рахування, сеньйоре геометре.

Слова тітки видалися мені справжнім викликом. Оскільки останнім часом я багато займався логарифмічними таблицями й знав їх, як то кажуть, напам’ять, то мені прийшла в голову думка розкласти на три співмножники число, логарифм якого я шукав. Я знайшов три таких, логарифми яких знав, потім чимшвидше додав їх і раптом, вирвавшись з рук Антони, написав весь логарифм до десятої цифри. Антонія від цього сильно розгнівалась і вийшла з кімнати, обурено промовивши:

— Ну які ж дурні ці геометри!

Можливо, вона цим хотіла сказати, що мій метод не можна було б застосувати до простих чисел, бо вони діляться тільки на одиницю. В цьому відношенні вона мала рацію, і все ж мій метод був оригінальний, і я напевно не заслужив, щоб мене називали дурнем. Невдовзі після цього прийшла її служниця, Маріка, яка теж збиралася позагравати зі мною, але я був такий роздратований словами її пані, що відправив її без жодних церемоній.

Тепер я наближаюся до тієї епохи мого життя, коли я дав своїм думкам новий напрямок і скерував їх усі до однієї мети. У житті кожного вченого можна виділити таку хвилину, коли він, сильно вражений істинністю якогось принципу, починає досліджувати його наслідки й застосування і розвиває його в упорядковану систему. Тоді він подвоює рішучість і зусилля, вертається до вихідного пункту й надолужує недоліки первинних понять. Розглядає окремо кожне положення, аналізує його з усіх сторін, потім усі їх поєднує і впорядковує. Якщо йому навіть не вдасться вибудувати систему або переконатися в істинності відкритого принципу, то, в кожному разі, він стає розумніший, ніж тоді, коли приступав до роботи, і набуває певних знань, про існування яких до цього часу зовсім не думав. Тож настала й для мене хвилина побудови системи, а обставина, яка підштовхнула мене до цього, була такою:

Одного вечора, коли я після вечері завершував вирішення дуже складної задачі в галузі диференціального числення, я побачив, як у кімнату заходить тітка Антонія в одній тільки сорочці.

— Племінничку, — сказала вона мені, — світло в твоїй кімнаті не дає мені заснути, а оскільки математика є такою привабливою наукою, то я хочу, щоб ти й мене навчив.

Не маючи нічого кращого до роботи, я скорився проханню тітки. Узяв дошку й пояснив їй дві аксіоми Евкліда; мав би вже перейти до третьої, коли раптом Антонія, вирвавши в мене дошку, вигукнула:

— Незносний педанте, невже математика досі не навчила тебе, звідки на світі беруться діти?

Спочатку ці слова видалися мені недоречними, але коли я краще замислився, то з’явилася думка, що вона, мабуть, хотіла запитати мене про загальну формулу, яка б відповідала всім способам розмноження, уживаним у природі, починаючи від кедра — аж до лишайників, і від кита — до організмів, видимих тільки в мікроскоп. Водночас я пригадав собі зауваження, які я робив стосовно розмаїтості рівнів розумового розвитку у тварин, причини якої я вбачав у різних способах розмноження, у відмінностях умов розвитку зародка і в відмінностях виховання. Ця розмаїтість рівнів розумового розвитку, яка виражається зростаючими чи спадаючими рядами, знову привела мене на терени математики. Одне слово, я напав на думку відшукання формули, яка для всього тваринного царства окреслила б дії одного й того ж різновиду, але різної цінності. Моя уява розгорілася, я вважав, що зможу визначити геометричне місце й межі кожного з наших понять і кожної зумовленої цими поняттями дії, тобто, точніше кажучи, застосувати математичні методи до всієї системи природи. Роз’ятрений напливом думок, я відчув потребу подихати свіжим повітрям, тому вибіг на оборонні вали й три рази оббіг їх, сам не знаючи, що я роблю.

Нарешті я дещо заспокоївся; день починав уже світати, я захотів занотувати деякі висновки і, пишучи на ходу, направився в бік дому, а радше мав враження, що вертаюся дорогою додому. Сталося, однак, інакше: замість піти праворуч від висунутого вперед бастіону, я пішов ліворуч і через хвіртку для вилазок вийшов у рів. Денне світло було ще слабеньким, і я ледь бачив, що пишу. Тому я прагнув чимшвидше повернутися додому й прискорив свої кроки, все ще думаючи, що йду в правильному напрямку, однак насправді я йшов по ескарпу для транспортування гармат під час вилазки і знаходився вже за межами фортеці.

Незважаючи на це, я зовсім не помічав своєї помилки; не звертаючи уваги на те, що мене оточувало, я весь час біг, щось базграючи на табличках, і щораз більше віддалявся від міста. Врешті-решт, втомившись, я сів і повністю віддався своїм підрахункам.

Через якийсь час я підняв очі й побачив, що знаходжуся серед арабів; оскільки я трохи знаю їхню мову, досить поширену в Сеуті, то сказав їм, хто я такий, і попросив, щоб мене відвели до мого батька, який тут же виплатить їм добрий викуп. Слово «викуп» завжди приємно звучить для арабських вух; ті, що оточували мене, обернулися з усмішками до начальника, неначе очікуючи від нього відповіді, яка обіцяла їм солідну вигоду.

Шейх довго стояв, замислившись,

Відгуки про книгу Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: