Після кави - Абдул Рашид Махмуді

Він трохи повагався, перш ніж нарешті висловив своє бажання приєднатися до них.

Дівчина ще раз прошепотіла йому на вухо:

— Тоді не кажіть, що ми зустрічалися раніше.

Придивившись, як слід він впізнав її. Це була та дівчина з сауни, та скрипалька. Мідхат отримав запаморочливий удар по голові. Яким чином вона могла явитися йому тричі, у такому великому місті, як Відень, за кілька тижнів? І це не сон, ось вона — поруч, розмовляє з ним. Саме дівчина впізнала його, хоча навіть не дивилася на нього в сауні, а він не впізнав її, коли побачив біля ресторану в червоному пальті із задертим коміром, який приховував обличчя. Ось вона зараз, наяву, стоїть напроти. Офіціант прийшов забрати Мідхатове пальто й провів на місце біля каміна, де він сів поряд із молодою жінкою, навпроти батька та іншої дочки. Він усе ще не оговтався від шоку, а дівчина почала знайомитися.

— Це мій батько, Карл. А це моя сестра Сальма. Я — Нахед.

Жінка повторила своє ім’я, що спонукало його відрекомендуватися й хриплим голосом запитати:

— Сальма і Нахед? Імена арабські, а Нахед справжнє єгипетське ім’я.

Нахед трохи підвищила голос, звертаючись до батька:

— Пан Мідхат здивований нашими іменами. Чому б тобі не пояснити?

— Ми мусульмани з Югославії, з Боснії, — сказав чоловік. — Я жив у Дамаску та Каїрі як делегат ООН. Сальма народилася в Дамаску, а Нахед — у Каїрі. Ми вибрали ім’я з кожного міста, бо закохалися в них і хотіли зберегти щасливі спогади. — Він обійняв Сальму. — Чи не так, люба моя?

Молода жінка кивнула на знак згоди. Її блакитна сукня підкреслювала блідий колір обличчя.

— Ми любимо Єгипет, — сказала Нахед. —Я особисто закохалася в Єгипет, коли відвідала його минулого року вперше з дитинства. А ви як? Ви вперше у Відні?

— Ні, вдруге. Я вперше побував тут приблизно чверть століття тому.

Вона нахилилася до нього й прошепотіла:

— Будь ласка, говоріть трохи голосніше, щоб батько міг вас почути. Він недочуває.

Спочатку він прокашлявся прибираючи хриплість у голосі.

— Я сказав, що вперше приїхав до Відня приблизно чверть століття тому. На той час я працював у єгипетському консульстві.

— Бліда тінь... — Нахед засміялася. — Я бліда тінь в порівнянні з усіма вами. Мій батько був старшим співробітником в Організації Об’єднаних Націй, а ви, пане Мідхате, раніше працювали в єгипетському дипломатичному корпусі, а Сальма — інженер зв’язку. Щодо мене, то я працюю секретарем у компанії.

— Не вірте їй, — сказала Сальма. — Вона першокласна скрипалька.

Офіціант підійшов прийняти замовлення:

— До ваших послуг, панове все, що забажаєте.

— Ми прийшли їсти відварене м’ясо, — сказала Нахед.

— Я замовлю те саме, — приєднався Мідхат.

З великого каміна, заповненого громіздкими палаючими дровами, текли теплі потоки, і його збентеження швидко випарувалося.

— Мені потрібно визнати, що я люблю австрійську кухню. На мою думку, будь-яка кухня, яка готує варене, як і ви, заслуговує на повагу.

Карл нахилився до нього, щоб краще чути.

— Що ви маєте на увазі?

— Варене, якщо не помиляюсь, — їжа сільських людей, а я — селянин. Особисто я вважаю, що ніщо не може зрівнятися з поверненням до їжі наших предків. Я жив у багатьох європейських столицях, але ніде не бачив, щоб люди любили варене м’ясо так, як у нас. Англійців це не цікавить, а французи та італійці більш просунуті в кулінарії, і їхні смаки витонченіші. Але французи та італійці не зрівняються з австрійцями. Головною стравою тут є відварене м’ясо, яке подають у найкращих ресторанах, і воно справді вишукане. Те, що мені особливо подобається, і в цьому ви обійшли єгиптян, — як ви готуєте шпинат, який подають до відвареного м’яса.

— Але є багато овочів, які можна подати до відвареного м’яса, — зауважила Сальма.

— На мою думку, шпинат найкращий, — відповів Мідхат.

— Чому? Тому що шеф-кухар, який винайшов цю страву, зробив геніальне відкриття: додати трохи часнику, який дає можливість розкрити шпинат на найвищому рівні.

Дві дівчини засміялися.

— Ви повинні були сказати мені це, коли ми замовляли їжу, — сказав Карл. — Ви сказали: «Я буду їсти те саме, що й ви», тож я замовив для всіх горох.

Нахед думала інакше. Вона покликала офіціанта й попросила його принести Мідхату порцію шпинату замість гороху.

— А мені сподобалася мулухія[42] в Єгипті, — мовила Нахед. — І ця страва також розкривається, якщо додати трохи смаженої часникової пасти.

— Мулухія! — вигукнув він. — Європейці, які відвідують Єгипет, вважають цю страву огидною, або від неї хворіють.

— Я смакую нею усюди в Єгипті, — сказала Нахед. — Я куштувала в Каїрі, на Синаї та в Асуані. Найсмачніша мулухія була в Асуані. І зі мною нічого не сталося.

Потім розмова зайшла про Долину царів, потім перейшла до храму Нефертіті, старожитностей Едфу, церкви Мар Гіргіс в районі Старого Каїра, а потім до мечеті Ібн Тулуна. Мідхат був приголомшений і хвилювався, щоб сестри не поставили йому запитання, на яке він не зможе відповісти й виявиться таким же неосвіченим щодо старожитностей своєї країни, як і більшість єгиптян, навіть культурних. Він намагався сказати: «Ми, єгиптяни, не витрачаємо багато часу на огляд наших старожитностей, адже їх багато. Єгипет — це величезний музей від північного до південного краю, ми звикли до цього, і не звертаємо увагу на всі ці скарби».

Та все ж він стримався й промовчав. Мідхат нічого не знав про історію, окрім того, що вивчив у початковій школі: про Менеса, який об’єднав два регіони, Верхній і Нижній Єгипет, і Хуфу, який побудував Велику піраміду. Щодо Хефрена й Менкаура, то він не міг пригадати, хто з них побудував середню піраміду, а хто — малу. І церква в Старому Каїрі... Він знав, що це там, але ніколи не відвідував. Ні, він ніколи не був у мечеті Ібн Тул-ун, хоча й проходив повз неї. Чоловік був стривожений власним невіглаством. Так, він жив у Каїрі й закохався в його реліквії, але його мандрівки були обмежені кількома частинами міста. І він ніколи не відвідував Верхній Єгипет, Александрію чи Синай. Мідхат зрадів, коли принесли їжу й розмова остаточно відійшла від єгипетської спадщини. Їжу несли офіціант і два помічники, і це мало вигляд грандіозної процесії. Веселощі та радість охопили компанію. Все розпочалося з чудової миски супу з кістками. Хай Бог благословить вас, австрійський народе! Він зробив паузу, коли помітив, що