Після кави - Абдул Рашид Махмуді

* * *

Коли Мідхатові пальці працювали так, як треба, Фредерік нахвалював його. «Молодець, — казав він. — Ви повинні були прийти до мене принаймні тридцять років тому. Тоді ви стали б кваліфікованим музикантом чи композитором. Ні, все ж таки, композитором. Великі музиканти зазвичай починають з чотирьох-п’яти років». Але коли пальці не слухались, він нарікав і кричав: «Пане, контролюйте свої пальці! І ви повинні дотримуватись ритму до секунди... Музика — хороший провідник часу. Порахуйте, постукайте ногою об підлогу або співайте під час гри. Або дозвольте мені заспівати разом із вами». І він співав. А коли впадав у відчай, то давав про це знати, дивлячись на годинник або стоячи біля вікна, висвистуючи та вигукуючи. Таким чином, давав знати, що втратив інтерес чи збирався йти геть. Іноді він виходив у гніві, і здавалося, що вже не повернеться, або надсилав повідомлення через Лопеса, що не буде продовжувати заняття. Але, згодом, завжди радо повертався.

— Ви тренувалися? Скільки часу ви витратили? Що з вашими пальцями зараз?

Він казав, що вчитися грати на інструменті — це все одно, що займатися спортом, а великий піаніст, як чемпіон-­рекордсмен, за винятком того, що його сила була в пальцях, а не в м’язах.

— Треба уявити, скільки чемпіонат вимагає зусиль і терпіння. Але не втрачайте надії. Ви повинні знати, що найкращі музиканти докладають тяжких зусиль, щоб вивчити твори. Найбільші музиканти страждали за музику, а великі композитори постійно мучили себе труднощами й викликами. З самого початку ми домовились, що ви не будете просити неможливого й будете задоволені тим, чого можете досягти, наскільки це дозволяє ваша енергія. Хіба це не так?

Якогось дня вчитель знову запитав про стан його пальців.

— Гнучкість пальців це велика проблема для людей мого віку, — відповів Мідхат.

— Я розумію, — сказав Фредерік. — Але мене втішає у вашій грі те, що ви дивитеся не на клавіатуру, а на партитуру. А іноді відводите погляд і від партитури. Це добрий знак. Я думаю, що згодом ви зможете ігнорувати партируру, набагато довше й навіть грати із заплющеними очима. Знаєте, деякі незрячі дуже добре грають.

— Я помітив, що мої пальці, незважаючи на їхній недолік, роблять усе, що треба, іноді самостійно, навіть якщо я не зосереджуюся на них, — зауважив Мідхат. — Чи правильно я розумію, що пальці мають власну пам’ять?

— Що ви маєте на увазі? — уточнив Фредерік.

— Деякі незрячі, як ви казали, уміли грати на інструменті. А великим музикантам партитури не потрібні. Вони вивчають мелодію, а решту залишають своїм пальцям. Хіба це не означає, що мелодія просочується в пальці й осідає в них, щоб кожен палець знав, коли й куди приземлитися на клавіатурі чи струнах? Це так само, як людина вчиться друкувати всіма пальцями на друкарській машинці або вчиться підніматися чи спускатися сходами. Зрештою, потрібно дозволити своїм пальцям чи ногам узяти контроль над собою й не заважати їхній підсвідомості, інакше можна заплутатись. Правильно?

— Також мене тішить, — сказав учитель, ніби він щойно згадав щось важливе, — що іноді ви можете схибити, відтворюючи певний музичний фрагмент, але, послухавши, як ви граєте, він виправляється сам. Це чудово. Це означає, що мелодія проникла у вашу підсвідомість. Так дитина вчиться музики. Я також помічаю, що іноді ви похитуєтеся під час гри, не усвідомлюючи цього. Сподіваюся, це ознака того, що мелодія почала вас захоплювати та зворушувати. Тож продовжимо. Покажіть мені, що ви будете робити сьогодні.

Мідхат почав розуміти деякі фундаментальні музичні поняття, з якими раніше стикався лише в книжках. Завдяки фортепіано тепер він міг осягнути на практиці поняття висоти звуку, від підвищення за допомогою загострення до зниження, і що таке тональність і метр. Мідхату спало на думку, що поезія, як і музика, була організована відповідно до певних форм, описаних в арабській літературі... Тепер він міг прочитати найпростіші елементи музики в партитурі. Коли він грав, то відчував себе дитиною, яка вперше навчилася читати на площі Аббаса. Читайте в ім’я Господа Творця свого. Читання було одним із найбільших захоплень у його житті. А тепер додалося розшифрування символів партитури та перенесення їх через пальці на клавіші або на голосові зв’язки через спів. Символи партитури були точними й спочатку здавалися незрозумілими, наче частина нерозв’язної головоломки. Але коли їх осмислити, розкривалася мелодія, що пробивалася, як сонячні промені крізь густі хмари. Тоді партитура починала говорити словами чи співом композитора.

Неперевершено! Саме це Шуберт знайшов у своїй лірі, радість, багатство й задоволення, які він оспівував. Радість і багатство жили в основному в п’яти видимих рядках партитури, а також в інших проміжках між рядками, символами, знаками... Тут композитор заклав свою поезію; тут існував цілий світ. Музика була таким видом мистецтва, де переважала гармонія, а мелодія з’являлася лише після довгої, важкої праці. Але з появою мелодії з’явилося розуміння, і це було великою радістю. Якби він міг пом’якшити мелодію, то став би однією ногою на шлях до розуміння, і став би одним із великих.

Проте іноді з’являлися примари, розмиваючи лінії та пробіли, розкидаючи символи, змушуючи його пальці скручуватись і стискатись, витягуючи чорні діри з його пам’яті та уваги. Через важкі тортури самого себе й бурчання Фредеріка, Мідхат не міг приборкати хаос і безлад в своїй голові. Інколи його пальці бунтували й підводили, але розум намагався контролювати пальці та нервову систему. Каріма, що залишилася в Каїрі, готувалася закінчити середню школу, а Нахед не з’являлася вже близько місяця.

«До зустрічі», — було останнє, що він почув. Коли вони зустрінуться знову? Може, треба було спитати напряму? Чи краще маскуватися й не виказувати нетерпіння?

Минув майже цілий місяць, а вона так і не подзвонила. Мідхат починав здригатися й кидатись до телефону, коли чув дзвінок. Але це була не вона.

Ще одна проблема його турбувала — незграбний великий палець: чому він відходив і теліпався? Можливо, він покалічився, коли Санія сильно вивернула йому палець, намагаючись відібрати ключ від квартири й ув’язнитись із нею вдома на цілий день.

* * *

Завершальні уроки музики стали приводом для насмішок, хоча вчитель намагався приховати свій сарказм. Але Мідхат прочитав це в його погляді. Тож чи варто йому пакувати валізу, залишити все у Відні й негайно повернутися