Після кави - Абдул Рашид Махмуді
Він зібрався йти, але потім повернувся назад:
— Але є серед вас один, хто рідко робить граматичні помилки.
Він пройшов поміж рядами і зупинився біля Мідхата.
— Твори, які ти пишеш, чудові, — сказав він. — Але мене дивує: як такий негідник, як ти, може так добре писати? Проте Аллах здатний на все.
— Я не негідник, — відповів Мідхат з почервонілим від збентеження обличчям.
— Замовкни. Новини про твої скандали доходять до мене безпосередньо. Скажи мені, що сталося, коли минулої п’ятниці ти побачив дівчину з родини Абдельрахіма на вулиці?
— Я, пане? Я невинний, клянусь. Усе це неправдиві звинувачення.
— Розкажи мені, що саме сталося.
Один із однокласників намагався врятувати його:
— Це була провина дівчини. Вона йшла вулицею, вихиляючись...
— Замовкни. Не вимовляй більше жодного слова. — Учитель повернувся до учнів: — Бачите, як ці двоє негідників намагаються виправдати ганебну поведінку ще гіршим приводом, ніж гріх? Дівчинка ходила й трясла...
Учитель зупинився, а потім не знайшов іншого виходу, окрім як вжити відповідне слово:
— Трясла сідницями. Тому ваш товариш не встояв перед дияволом і пішов за нею, поки вона не накричала на нього й не погрожувала влаштувати сцену. Хіба це не так?
— Я ніколи її не торкався.
— Замовкни.
Він схопився за волосся.
— Я імам і виголошую п’ятничну проповідь. Якби я не заступився, вони б вас убили. Отже, я попереджаю вас востаннє, ніколи більше не робити нічого подібного. А тепер скажіть мені, чому ви думаєте, що Аллах створив дівчат, щоб їх переслідували?
Учень, який намагався врятувати свого друга, знову втрутився.
— Якщо вона непристойна, то вона заслуговує на все, що з нею відбувається.
— Треба щось розуміти, сільські грубіяни, — сказав учитель. — Ваш обов’язок — захищати дівчат. І ви повинні розуміти, що ворушіння сідницями на вулиці — це не що інше, як заклик до шлюбу, тобто «хто з вас зможе одружитися, то нехай підійде до моєї родини, щоб попросити моєї руки». Цей дзвоник не до вас, адже ваші батьки все ще підтримують вас. Ти розумієш, Мідхате?
Він кивнув головою на знак згоди, але очі його наповнились слізьми, від чого серце вчителя трохи розчулилось, і він поплескав його по плечу:
— Дай мені руку й пообіцяй.
Він повинен був покласти руку на примірник Корану й дати клятву не турбувати дівчат і захищати їх від будь-якої шкоди.
— Ти талановитий, синку, — лагідно сказав учитель. — Твоє знання арабської мови — це Божий дар, тож бережи його, дбай про нього й не підкоряйся своїй жалюгідній натурі.
Але Мідхат все ще був у полоні своєї жалюгідної природи. Цей заклик змусив його забути про сексуальні нав’язливі ідеї та галюцинації, але лише на час, коли кайдани були послаблені. Якби він тільки одружився з Сальвою... вона підходила для того, щоб бути партнером, який складав би йому компанію в його смертельній самотності. Що ж до товариства Санії, то воно підігрівало шаленство й навстіж відчинило двері до абсурдних мрій, які його переслідували. Дивним було те, що протягом усього свого життя він вірив, що спокійна розмова й ніжні докори будуть корисними, і що подружня пара може помиритися після сварки та обміну різкими словами й перегорнути новий аркуш у своїх стосунках. Навіть після сварки він продовжував подумки звертатися до неї постійно. Він розмовляв із нею на вулиці, на роботі та в ліжку після того, як вона засинала. Вона не давала йому спокою, поки він не відчував головний біль або нудоту. Чому він думав про неї? Чому він не міг позбутися її?
Якось уночі Санія сиділа поруч, і атмосфера була надзвичайно спокійна й гармонійна.
— Кохана моя, як щодо того, щоб ми забули про те, що було вчора і позавчора, і десять років тому? — промовив він.
— Чи будемо ми сваритися до кінця життя? Люба, якщо я помиляюся, то пробач мені. Дай мені свою голову і я поцілую її. І нехай минуле залишиться в минулому. — Потім він поцілував її голову.
— Клянуся Аллахом, я ніколи тобі не пробачу, —відповіла дружина. — Навіть якщо це буде кінець світу. Ти зробив мене нещасною. Я не бачила з тобою жодного хорошого дня.
Потім вона почала плакати. Не мало сенсу захищатися чи пояснювати, що вона образила його і якими помилковими були її звинувачення. Тож нехай він спробує обговорити причину кризи в стосунках між ними, оскільки, можливо, після розмови вони приймуть декілька важливих рішень.
— Іноді мені здається, що ніхто з нас не винен, — сказав Мідхат. — Нам слід було продовжити період заручин і стати друзями до одруження.
Вона різко обернулася до нього, і він помітив, як її сльози зникли так само швидко, як і виникли.
— А чому ми цього не зробили? Чия це була провина?
— Виною були обставини. Мій дядько Селем поспішав, і твої батьки теж.
— Ти звинувачуєш мою сім’ю в поспіху? — закричала вона.
Відчувши небезпеку, він почав відступати.
— Ні, я не це мав на увазі. Я мав на увазі, що мені треба було їхати за кордон на роботу, і всі поспішали, молилися, щоб Аллах довів справу до логічного завершення. Це була проблема. Я теж винен, тому я не знімаю з себе всю відповідальність.
Її обличчя зблідло, а губи тремтіли.
— Ти хочеш сказати, що шкодуєш, що вибрав мене?
Він узяв її за руку:
— Я також не це мав на увазі. Де б я ще знайшов таку, як ти? Гаразд! Облишмо все це. У нас є дві гарні доньки, і ми можемо вчитися на своїх помилках і стати друзями. Чому ні? Вони скарб. Не забувай, як довго ми були разом.
Очі в
