Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї - Костянтин Вільович Москалець

Я просто щасливий, що маю таких друзів. Справа не в  к і р і, хоча і  к і р  не зліва. Справа в тому, що я цілий день намагався зрозуміти, що я хочу повісти, бо я дуже говорити хотів, але я не міг говорити, не знаючи того, що я мав сказати; мені було дуже тєжко вловити ту думку, яка сиділа в мене на плечах і сіпала за вуха; пливло вино, здіймався в небо сигаретний дим, Бампер прав Крішну, проминало життя; я перебрав усі можливі думки, які, може, були б вартими вашої прихильної уваги, але всі вони виявилися якимись малозначущими і такими несуттєвими в порівнянні зі щедрістю Бампера, незнищенним оптимізмом Троцького, з лагідністю і сумирністю вдачі Крішмана, з гостротою і дотепністю розуму Бєлова, якого, до речі, чомусь нема серед нас. Я лаяв себе найпослідущими матами і звинувачував у всіх смертних гріхах, але ніяк не міг упіймати думку за хвоста. Приходили тільки фрази, і я обмірковував фрази, у той час, коли треба було одного: зфразувати думку і промовити її вголос. Ми випили все вино і викурили всі цигарки, ми з'їли хліб наш сьогоднішній і сьогоднішні наші сирки, ми повернулися під «Нектар», досхочу наспівавшись, натанцювавшись, навар'ювавшись і набавившись, але думка залишалася такою ж далекою і нереальною, як штурхани завтрашнього бодуна нині; і я вже ладен був розплакатися від безсилля свого і нікчемності, від однакової неможливості припинити мовчанку або почати мову; водночас, я не міг говорити чогось іншого, говорити тільки для того, аби говорити, аби бути присутнім у вашому комунікаційному полі: мені здається, що всі нещастя людей, у тому числі і наші з вами, випливають з того, що мова заміняє нам мислення, — мова і відчуття; це чудовий замінник, ніхто не каже, але не можна жити сурогатом і замінником усе життя; мова — це вино, до речі, йди, Крішмане, поки не зачинився гастронім; так от, мова — це вино, а мислення — це свята тверезість. Усі, крім Троцького, дуже добре знають, що сп'яніння — минуще і випадкове, тоді як тверезість — постійна і закономірна; згадайте своє дитинство — як добре й тверезо мислили ми тоді, як на льоту схоплювали кожну думку і кожне поняття, що з'являлися нам на очі. «Чому?» — спитаєте ви мене, Бампере і Троцький, дорогі мої побратими і співвітчизники. А тому, відповім вам я, що в ті дорогоцінні часи ми ще не були задурманені мовою так, як тепер. Вона входила і виходила з нас як легке сухе вино, ми ледь-ледь п'яніли і відразу ж тверезіли, а відтак, ми бавилися з мовою і вона не була нам страшною чи там загрозливою, бо ми ще вміли мислити мовчки. Одначе з роками збільшувалася кількість поглинутої мови, з'явилася мовна залежність і ми незчулися, як одного чарівного дня перетворилися на глибокомовних риб під океанською товщею названого світу. Відтоді ми не могли обходитися без мови, як риба не може жити поза водою, про що ви знаєте не гірше за мене; ми почали шукати співрозмовників, ми задихалися від кришталево чистого повітря, в якому відбувається мислення і мовчання; коли ж не знаходилося співбесідників, тоді ми хапалися за книги і забивали потребу мислення тоннами чужих слів та найрізноманітніших мов, вченнями про одвічну діалогічність людської свідомості, про неможливість існування поза комунікаційним середовищем та іншими подібними бздурами. Ви обидва чудово знаєте Містика-Вар'ята, але, мабуть, погано знаєте, через що він  п о ї х а в; кажуть, ніби його вдарили по голові асфальтом, але це не зовсім так. Він сам себе вдарив по голові найтяжчим, найтвердішим з усіх можливих асфальтів і це, як ви вже здогадалися, була мова. Він щодня читав стільки, скільки ми втрьох разом не прочитаємо за рік, бо ми читаємо хіба етикетки на фляшках, і то дуже рідко, — навіщо по сто разів перечитувати одне й те саме? Так от, він читав дуже багато, польською, англійською, німецькою, російською і, природно, українською мовами, а на додаток ще й дуже багато писав; замикався на стриху, в нього помешкання на Пекарській, там, де перед совітами було «ПекЕлко» — значуща деталь! — замикався і по три-чотири дні не злазив з того стриху, все читав і писав, писав і читав, читав і писав, писав і читав, читав і писав, писав і читав, читав і писав, писав і читав, читав і писав, писав і читав, — от ви кажете: «Годі, Дем», а він не казав: «Годі, Містику», а все читав і писав, писав і читав, читав і писав, писав і читав, читав і писав, писав і читав, читав і писав, писав і читав, читав і писав, писав і читав, читав і писав, не мав ні кобіти, ні кулєґ, не пив навіть пива, навіть кави не пив, хіба мінеральну воду; я був у нього в хаті, кілька разів, і мені щоразу ставало страшно, дуже страшно, так, наче з тяжкого бодуна, коли боїшся наймиршавішого пацана і заздалегідь переходиш на інший бік вулиці, щоб тільки розминутися з ним без пригод, щоб у нього не виявилося слонячого хобота замість носа і дві зелено-червоні гадючки не висунулися йому з очей; втім, і цей страх ви дуже добре знаєте; тож я казав йому ще тоді: «Міську, лишися тої грамоти, лишися того ровера, Міську, бо шляк мене ясний трафить, як ти не здурієш з того всього». О, Крішман прийшов; узяв? Добре є, йдемо до мене, я по дорозі доповім, «Нектар» уже все одно зачинений. Не хочете до мене? Ірки боїтеся? І я боюся. Ну, то йдемо в браму. А він мені каже: «Ти, Дем, суперталановитий художник, але твоя творчість відбувається в безмовному ментальному просторі, а для моєї життєвим світом є якраз мова. Мова — це дім буття». — «Міську, — кажу я йому, — ментальний простір — це витверезник, бо там дуже багато ментів і ґрати на всіх віконцях; а життєвий світ — він за тими ґратами, там, де стоять дерева в солодкому інеї, там, де гнізда очікують теплих яєчок, там, де бігають коти і сміються чарівні галичанки, в яких ноги починаються від голови, а між тими ногами жевріють такі чудові отвори, які стають вологими, коли пестиш їх пальцем: життєвий світ не там, де ти бринзлюєш, спускаючи чорні струмки сперми на біле лоно паперу, а там, де народжуються живі діти, де повно крику, галасу, де смердить їхнім гівном і щасливий тато пере пеленки; життєвий світ там, де кулєги вишкрябують останні копійки з кишень,