Аквітанія - Ева Гарсіа Саенс де Уртурі

Людовик сів і уважно слухав.

-- “Повинні взяти”? – запитав. – Шановний принце, наша мета – Єрусалим і туди ми й направимося. Ми вдячні за Вашу гостинність і любов, з якою Ви зустріли мою дружину, Вашу небогу, але королева-вдова Мелісенда квапить мене в своїх повідомленнях, щоб я негайно зустрівся з Германським імператором, Конрадом, в Акко.

-- Ви не зрозуміли, любий небожу: якщо впаде Антіохія, впадуть всі Святі Місця відвойовані хрестовими походами. Всі оті стражденні десятиліття підуть на марне. Єрусалиму зараз нічого не загрожує, але це зміниться, якщо нам не вдасться зупинити наступ Нур ад-Діна.

-- Я не виставлю своїх хрестоносців на непередбачену битву, вони змучені подорожжю. Наша мета, як я вже казав, якомога раніше прибути в Єрусалим, -- повторив категорично Людовик.

-- Я потребую Вашого війська, франків, аквітанців, германців, і Нур ад-Дін це знає, -- наполягав Рай.

-- Не розраховуйте на нас, дядьку. Ми відпочинемо не довше, ніж необхідно і якомога швидше продовжимо паломництво.

Але втрутилася я:

-- Можете розраховувати на аквітанських баронів. Як герцогиня Аквітанська, ми залишаємося.

Всі повернулися до мене. Дехто здивовано, мої радісно. Інші, як Галеран, з чимось схожим на ненависть.

Людовик встав, а Людовик ніколи не вставав на засіданнях своєї Ради.

-- А я, як король Франції та Ваш чоловік, наказую Вам вирушити зі мною, Вам і вашому війську, бо під час шлюбу Ви присягали слухатися мене.

-- Під час шлюбу я віддала Вам свою каблучку і своє тіло, більше нічого. Ви герцог-консорт Аквітанський, це означає, що Ви будете управляти Аквітанією, якщо я не зможу, а зараз це не так. І ще щодо шлюбу, може настав час сказати, що наш шлюб недійсний, бо порушує заборони канонічного права.

-- Елеоноро, може Вам краще обговорити це віч-на-віч… -- зупинив мене Рай.

Мені набридло, набридло бути єдиною жертвою чуток, набридло, що закони обмежують тільки мене, набридло, що ціле десятиліття я не приймала рішень. Мій час ніяк не приходив, доведеться самій брати кожну крихту влади.

--Це не конфіденційна розмова. Будьмо щирими, все, що має відношення до герцогині Аквітанської не може бути конфіденційним, -- сказала я, теж встаючи й вперше дивлячись у вічі всім баронам, франкським і аквітанським. – Моя прабабуся Одеарда Бургундська була онукою Роберта Побожного, предка мого чоловіка. Це робить нас родичами дев‘ятого ступеня згідно з цивільним правом, але згідно з канонічним правом Католицької Церкви – це четвертий ступінь.

Людовик споглядав на мене з безмежним жалем. Я теж відчувала до себе жаль, і ледь не зірвалася, але я щойно зробила крок і щойно змирилася: все, що відбувалося в моєму житті було публічним. Завжди у всіх перед очима, завжди у всіх на язику. Кожне слово, кожен вчинок мали свої наслідки.

-- Гаразд, я закриваю асамблею. Завтра ми продовжимо у вузькому колі, -- втрутився Рай похмурим тоном.

І всі, один за одним, з Людовиком включно, почали залишати, окутані напруженою тишею, велетенський і розкішний салон.

Я завмерла мовчазна, на ногах, дивлячись в бік величезних вікон і терас з висячими рослинами.

Сам Рай зачинив двері в нього за спиною.

-- Що це в біса було? Звинувачення в інцесті, короля Франції, в моїй присутності?

Я тільки дивилася на нього здалека, не наближаючись.

-- Чутки повернулися, -- повідомила я. – Нас бачили й використають це проти нас. Я їх випередила, напала першою. Вони могли знищити нас, якби захотіли.

-- Чутки нас ніколи не полишали, а ми вижили, мало того, ми сміялися з них.

-- Мені було тринадцять, а тобі двадцять один. Тепер я королева-консорт Франції, а ти принц Антіохський. Тепер все має значення.

-- Добре обдумай свій наступний крок. Ще жодна королева не добивалася визнання свого шлюбу недійсним. Завжди чоловіки анулювали шлюб посилаючись на кровну спорідненість.

-- До цього часу, так. Знаю. Я була б першою. Але я розумію, наскільки серйозна ситуація тут, в Святій Землі. І бачу, що ти збудував тут Аквітанію, в цьому віддаленому куточку світу. Скажи мені, як командувач своїх сил, мої васали можуть забезпечити різницю між загибеллю від турків і збереженням наших Святих Місць?

-- Цілком очевидно, що йти в бій тільки з моїм військом – самогубство. Звісно, що твої аквітанці становили б відчутну різницю. Але ціна за це – корона Франції, сама бачиш. Ти готова її заплатити?

Мені не потрібно було думати над відповіддю, я знала її вже давно.

-- Я не можу втратити щось, чого ніколи не мала.

Рай кивнув.

-- Я знаю, про що тебе прошу, Елеоноро.

-- Я знаю, про що ти мене просиш, Раю.

Якусь мить він мовчав.

-- Я розмовляв з одним зі своїх баронів, Гвідо. Його батько воював з моїм під час першого хрестового походу. Гвідо впізнав Галерана. Він розповів, що під час паломництва Галеран був вірним псом Трубадура, але судячи з усього, мій батько, вірний собі, зрадив його. Каже, що ніхто не знав, що з ним відбувалося, поки він не повернувся в Святу Землю, про нього нічого не було відомо. Більше він не зміг нічого розказати, але я все виясню і відправлю тобі звіт з якимось котом.

Я наблизилася до нього перш ніж він знов заговорив.

-- Будь обережним, дуже обережним. Колись, якщо зможу, я розповім тобі про Галерана все, чого не могла розповісти.

-- Я маю ще дещо для тебе, -- сказав він і простягнув мені маленьку шкіряну книжечку.

-- Астролябіо був дуже замкненим, але я його добре знав, на цих сторінках він щодень робив свої записи. Може тобі вдасться щось вияснити.

Я взяла книжку, вона була розміром з мою долоню. Коли я відкрила її, то насупила чоло.