Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Після кави - Абдул Рашид Махмуді

Після кави - Абдул Рашид Махмуді

Читаємо онлайн Після кави - Абдул Рашид Махмуді
своєму кашеміровому пальті, з виголеним обличчям, пахощами дорогого парфуму й краваткою-метеликом.

— Я не хочу вас обтяжувати, — сказав він. — Але я помітив, що ви цікавитеся музикою. Тож хотів запитати, чи не хочете сходити зі мною на кілька концертів.

Дякувати Богу! Тож справжньої проблеми не було, і квартиру не треба полишати. Але чим викликане це запрошення? Пан Лопес присів:

— Я міг би сказати вам, при першій зустрічі, що колись я був оперним співаком. Я навчався музиці у Відні й деякий час співав, але потім залишив сцену через проблему з горлом. Тепер я у своє задоволення займаюся годину на тиждень і пишу звіти про музичні заходи, що відбуваються у Відні. Їх друкують у газетах. Зараз працюю музичним журналістом у кількох іспанських виданнях, тож отримую запрошення на опери та концерти.

— Чудово. Отже, чим можу допомогти?

— Не люблю ходити на ці заходи сам. Раніше я брав із собою дружину або дочку, але Крістіна переїхала до Парижа, а дружина не хоче виходити пізно ввечері. Але я звик до того, що хтось зі мною, що я не один. Мені потрібен супутник.

Тоді він засміявся.

— Для мене вечір не обходиться без вечері в ресторані... Це стало звичкою, і я не люблю їсти один. Це шкідлива звичка?

— Зовсім ні. Це чудова звичка.

Лопес в захваті потер руки:

— Добре. Тож зможете ви час від часу складати мені компанію? Щоб вас заспокоїти, як я вже сказав, квитки безоплатні. Проблема в обіді.

— Я з радістю приєднаюся, і для мене не буде проблем оплатити вечерю. Але мій музичний смак обмежений, і мої музичні знання не такі, як мали б бути... Я збирав усе це уривками.

— Уривками? Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі... За цим стоїть довга історія, і краще поки що облишмо цю тему. Скажу лише, що опера чи балет мене вже кілька років зовсім не цікавлять, а люблю лише інструментальну музику, без співу та танців. Моя улюблена — камерна музика.

— Дорогий мій чоловіче, як ви можете відмовити собі в пишності симфонії та феєрверку концерту? І як можна позбавити себе опери, де можна почути звук співу янголів?

— Я бачив небагато опер, і мені сподобалися лише деякі з них. Мені сподобалася «Травіата». Я також слухав «Фіделіо» Бетговена, і я його фанат, але мені було нуднувато. Вибачте, якщо вас образила моя думка! Але я нічого не можу вдіяти. «Дон Жуан» Моцарта — це єдина опера, яка мені припала до душі, і я слухав деякі опери Ваґнера, але жодна з них мені не сподобалася, вибачайте. Його стиль мені не імпонує.

— Я не звинувачую вас, коли йдеться про «Фіделіо». Це єдина опера, яку написав Бетговен, і добре, аби він на цьому зупинився. Щодо Ваґнера, відкиньмо його, принаймні поки що. Оскільки вам сподобалася «Травіата», то, на мою думку, варто зосередитися на італійських операх, операх чудового співу. У зв’язку з цим, у мене є для вас хороші новини: наступного тижня ми поїдемо дивитися оперу Доніцетті, якщо хочете, «Еліксир кохання». А завтра, у суботу, концерт камерної музики у виконанні струнного квартету аматорської молоді. Я дуже люблю й підтримую їх, адже вони чудові та заслуговують на підтримку. Як ви гадаєте?

Концерт розпочався струнним квартетом Гайдна, а потім квартетом Моцарта. Після антракту гурт виконав третій квартет, цього разу Бетговена.

— Як вам? — запитав у нього Лопес під час антракту. — Хіба вони не заслуговують на те, щоб ними захоплювалися? Не забувайте, що вони аматори.

Але Мідхат не зміг відповісти, оскільки він відволікався й не міг зосередитися з тих пір, як помітив другу скрипальку. Де він бачив це обличчя раніше? Як тільки музиканти піднялися на сцену вклонитися глядачам і отримати їхні бурхливі оплески, його відволікання перетворилося на хвилювання, коли він зрозумів, що скрипалька була не хто інша, як та дівчина з сауни. Спочатку він не повірив своїм очам, але після деяких вагань переконався, що очі не обманюють. Ось вона, безперечно, стоїть перед ним у довгій чорній сукні з відкритими плечами, з каштановим волоссям, вільно спадаючим на них. Елегантна чорна сукня на мить відвернула його увагу.

Тепер його увага перемістилася з музики на музикантку. Як вона грала? Наскільки добре грав оркестр? Що він думав про музику? Це були запитання, на які не знаходилося відповіді, адже його увагу привертав рух руки, яка тримала смичок, коли він піднімався, опускався, натягувався та розслаблявся. Він сподівався, що в кінці концерту йому вдасться проникнути в її гримерку за кулісами. Але що їй сказати? І чи впізнає вона його? Швидше за все, дівчина привіталася б із ним тепло, оскільки б не впізнала. Вона навіть не обернулася, щоб подивитися на нього в сауні, хоча врятувала від генеральської халепи.

Він безуспішно намагався викрутитися від другого запрошення, але Лопес не давав шансу вислизнути. Проте після того, як прослухав «Еліксир кохання», не пошкодував, що пішов. Доніцетті не розчарував його, і Лопес справді зробив вдалий вибір, оскільки в опері було кілька чудових партій, приміром, тенор про потаємну сльозу. Тепер він був упевнений, що надасть перевагу опері з чудовими партіями, навіть якщо вона була заснована на дріб’язковій історії або позбавлена серйозної драматургії. Це справді був спів янголів.

Того вечора вони вечеряли в скромному ресторані, що спеціалізується на аргентинській яловичині. Незважаючи на свою простоту, їжа була смачна: товстий стейк, салат, хліб і фляжка червоного вина. Більш спокусливою, ніж аргентинська їжа, була розмова Лопеса про музику. Насправді це був урок музичного шанування в широкому розумінні. Тепер Мідхату здавалося, що тривале утримання від музики й обмеження лише камерною музикою, було вираженням його власного заціпеніння й стану жалоби. Схиливши голову, він слухав Лопеса.

— Музика, мій любий, — це людська турбота. Чи знаєте ви, що насправді чудова, різноманітна музика, яку ми чуємо, — це звукові хвилі, які неможливо побачити чи почути? Усе, що ми чуємо, це музика з точки зору мелодії, і вона б не існувала без людей, не тільки тому, що ми її створюємо, а тому, що для життя потрібні наші почуття та здібності. Природа, незалежна від людей, вільна від мелодії, навіть якщо вона не вільна від своєї фізичної структури. Тому ми відповідальні за музику: вона не може обійтися без нас, і ми не можемо обійтися без неї. І якщо вона виконується, то запрошує нас узяти участь у

Відгуки про книгу Після кави - Абдул Рашид Махмуді (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: