Червоне і чорне - Стендаль
Кант
Жюльєн, остовпівши від подиву, спинився серед двору.
— Тримайтесь же як слід, — сказав абат Пірар, — вам спадають на думку жахливі речі, а поводитесь ви, як справжня дитина. Хіба ви забули Гораційове (нічому не дивуватись)? Подумайте лишень, коли ви тут оселитесь, усі ці лакеї візьмуть вас на глум. Вони вбачатимуть у вас рівню, несправедливо поставленого вище їх. Під виглядом добродушних порад і бажання допомогти вам, вони подбають, щоб зробити вас посміховиськом.
— Хай лише спробують! — промовив Жюльєн, прикусивши губу. До нього знову повернулась уся його недовіра.
Зали бельетажу, якими вони проходили, прямуючи до кабінету маркіза, здалися б вам, мій читачу, такими ж сумними, як і розкішними. Якби вам запропонували жити в них, ви напевне відмовилися б. Це оселя позіхань і найнуднішого резонерства. Але Жюльєн ще більше пройнявся захопленням. «Невже можна бути нещасним, живучи в таких розкішних палатах!» — думав він.
Нарешті вони увійшли в найбридкішу з усіх кімнат цього пишного особняка. Світло ледве проходило в неї. Там сидів сухенький чоловічок з жвавими очима, в білявій перуці. Абат повернувся до Жюльєна і відрекомендував його. Це був маркіз. Жюльєн ледве впізнав його, таким він зараз здавався чемним. Перед Жюльєном був зовсім не той пихатий вельможа, якого він бачив в абатстві Брело. Жюльєнові здалося, що перука його була занадто пишна, і це спостереження допомогло йому оговтатись. Цей нащадок друга Генріха III на перший погляд здався йому досить мізерним, він був худий і надто рухливий. Але Жюльєн помітив незабаром, що ввічливість маркіза була ще приємніша для співрозмовника, ніж манера самого безаясонського єпископа. Аудієнція тривала якихось три хвилини. Коли вони вийшли, абат сказав Жюльєнові:
— Ви дивились на маркіза, як дивляться на картину. Я не великий дока в тому, що тут зветься ввічливістю, — ви щодо цього скоро заткнете мене за пояс, — та все ж сміливість вашого погляду мені здається не дуже чемною.
Вони знову сіли в фіакр, 4кучер спинився біля бульвару. Абат провів Жюльєна анфіладою просторих покоїв. Жюльєн помітив, що там не було ніяких меблів. Він став розглядати розкішний позолочений годинник на стіні, на якому. зображене було щось, на його думку, вельми непристойне. Але тут до нього підійшов якийсь дуже елегантний і привітний пан. Жюльєн злегка вклонився.
Пан усміхнувся і поклав йому руку на плече. Жюльєн стрепенувся і відскочив назад, почервонівши від люті. Хоч який суворий був абат Шрар, але він розсміявся до сліз: то був кравець.
— Даю вам повну волю на два дні, — сказав йому абат, коли вони вийшли. — Тільки тоді вас можна буде відрекомендувати пані де Ла-Моль. Інший на моєму місці охороняв би вас, немов дівчину, в цьому новому Вавилоні. Та якщо вам судилося загинути, гиньте відразу, принаймні це звільнить мене від моєї слабості — невпинно піклуватися про вас. Післязавтра вранці кравець пришле вам два костюми; ви дасте п'ять франків хлопцеві, що примірятиме їх вам. Влаштуйте так, щоб ці парижани якомога менше чули ваш голос. Досить вам сказати слово, і вони знайдуть привід, щоб з вас поглузувати. Це вони вміють. Післязавтра опівдні будьте в мене… Тепер ідіть… Ах, я забув: підіть, замовте собі взуття, сорочки, капелюх, ось вам адреси.
Жюльєн глянув на почерк, яким були написані адреси.
— Це рука маркіза, — сказав абат. — Він діяльна людина, яка все передбачає і воліє робити сама, ніж наказувати. Він бере вас для того, щоб ви позбавили його від такого клопоту. Чи вистачить у вас догадливості, щоб добре виконувати все, що ця нетерпляча людина даватиме вам зрозуміти натяками? Ну, це вже покаже майбутнє: начувайтесь!
Жюльєн, не вимовивши ані слова, відвідав усіх майстрів, зазначених у списку. Він помітив, що до нього ставились з повагою, а швець, записуючи його ім'я в свою книгу, вивів: «Пан Жульєн де Сорель».
На кладовищі Пер-Лашез якийсь надзвичайно люб’язний і ліберальний у своїх висловах пан запропонував свої послуги, щоб показати Жюльєнові могилу; маршала Нея позбавлену почесної епітафії з якихось мудрих політичних міркувань. Але, розлучившись з лібералом, що з слізьми на очах мало не задушив його в своїх обіймах, Жульєн побачив, що в нього зник годинник. Збагачений цим досвідом, він з'явився через два дні опівдні до абата Пірара. Той уважно його оглянув.
— Ви ще, чого доброго, зробитесь фатом, — сказав йому абат суворо. Жюльєн виглядав дуже молодо і справляв враження юнака в глибокій жалобі; він справді був дуже милий. Але добрий абат, сам провінціал, не помітив, що Жюльєн не позбувся звички крутити на ходу плечима, що в провінції вважається і елегантним, і поважним.
Маркіз оцінив елегантність Жюльєна зовсім інакше, ніж добрий абат.
— Ви не заперечуватимете проти того, щоб пан Сорель брав уроки танців? — спитав він абата.
Пан Пірар остовпів.
— Ні, — відповів він нарешті, — адже Жюльєн не священик.
Маркіз, переступаючи через двоє східців по вузеньких потайних сходах, сам провів нашого героя в гарненьку мансарду, що виходила вікнами у величезний сад при особняку. Він спитав Жюльєна, скільки сорочок той узяв у швачки.
— Дві, — відповів Жульєн, ніяковіючи від того, що цей знатний вельможа зволить цікавитись такими дрібницями.
— Прекрасно, — з серйозним виглядом промовив маркіз владним, уривчастим тоном, що змусив задуматись Жюльєна, — прекрасно! Візьміть іще двадцять дві. Ось ваша платня за першу чверть року.
Спускаючись з мансарди, маркіз покликав якогось літнього слугу;
— Арсен, — сказав він йому, — ви служитимете панові Сорелю.
Через кілька хвилин Жюльєн опинився сам у розкішній бібліотеці. Яке це було щастя! Щоб ніхто не застав його таким схвильованим, він забрався в темний куточок і звідти захоплено розглядав блискучі корінці книжок: «І все це я зможу прочитати! — сказав він собі. — Ну, як мені тут могло б не сподобатись? Пан де Реналь вважав би себе навіки збезчещеним, якби зробив для мене соту частку того, що зробив маркіз де Ла-Моль. А тепер подивимось, що тут треба переписати».
Покінчивши з роботою, Жюльєн насмілився підійти до книжок. Він мало не збожеволів од радощів, побачивши видання творів Вольтера. Він побіг і відчинив двері бібліотеки, щоб його не захопили зненацька. Потім з
