Червоне і чорне - Стендаль
— Він залишиться віч-на-віч зі своїми злочинами, — мовив Сен-Жіро. — А ви, видно, Знаєте Вер'єр, молодий чоловіче? Ну, так ось, Бонапарт — хай йому біс з його монархічним охвістям! — він саме й зробив можливим панування Реналей і Шеланів, а це потягло за собою панування Вально і Маслонів.
Ця похмура розмова про таємниці політики вражала Жюльєна й не давала йому поринати в солодкі мрії.
Він не відчув особливого хвилювання, коли вдалині показався Париж, надхмарні замки майбутнього відступали в його уяві перед живими спогадами про останню добу у Вер'єрі. Жульєн присягав сам собі, що ніколи не залишить дітей своєї подруги і кине все, щоб врятувати їх, якщо зухвалість попів знов призведе до республіки і до переслідувань дворян.
А що було б з ним тепер, якби в ту ніч, коли він приставив драбину до вікна спальні пані де Реналь, він натрапив би на когось чужого або на самого пана де Реналя?
Але яке це було раювання — дві перші години, коли його кохана так хотіла його прогнати, а він умовляв її, сидячи біля неї в темряві. В такій душі, як Жюльєнова, подібні спогади закарбовуються на все життя. А кінець побачення вже зливався в його уяві з першими днями їхнього кохання, чотирнадцять місяців тому.
Жюльєн прокинувся від своїх мрій лише тоді, коли карета спинилась. Вони в'їхали на подвір'я поштової станції на вулиці ЖанЖака Руссо.
— Я хочу поїхати в Мальмезон, — сказав він кучерові кабріолета, що саме під'їхав.
— Так пізно, пане? Навіщо?
— А вам яке діло їдьте.
Всяка справжня пристрасть думав тільки про себе; саме тому, я гадаю, пристрасті здаються такими смішними в Парижі; тут кожен ваш сусід вважає, що ним дуже цікавляться. Я утримаюсь від опису захоплення Жюльєна в Мальмезоні. Він плакав. Як? Плакав? Незважаючи на огидні білі стіни, споруджені цього року, які порізали парк на шматки? — Так, пане. Для Жюльєна, як і для нащадків, не існувало нічого між Аркольським мостом, островом Святої Єлени і Мальмезоном.
Увечері Жульєн довго вагався, перш ніж наважився увійти в театр; у нього були досить дивні уявлення щодо цього гріховного місця.
Глибока недовіра заважала Жюльєнові милуватись живим Парижем, його зворушували тільки пам'ятники, залишені його героєм.
«Отже, я тепер в самому центрі інтриг і лицемірства! Саме тут панують покровителі абата де Фрілера».
Через три дні, надвечір, цікавість переважила в ньому намір оглянути все, перш ніж з'явитись до абата Пірара. Абат холодно пояснив Жюльєну, якого роду життя чекає його в пана де Ла-Моля.
Якщо через кілька місяців виявиться, що ви не підходите, ви повернетесь до семінарії, але вже почесним шляхом. Ви житимете в маркіза, одного з найбільших вельмож Франції. Ви носитимете чорний костюм, але не такий, який носять духовні особи, а такий, який носить людина в жалобі. Я вимагаю, щоб тричі на тиждень ви слухали лекції з теології в семінарії, куди я вас рекомендую. Щодня опівдні ви з'являтиметесь у бібліотеку маркіза: він має намір доручити вам листування по своїх позовах та інших справах. Маркіз пише на берегах кожного одержаного листа в кількох словах, що саме треба відповісти. Я висловив надію, що через три місяці ви зможете писати відповіді так, що з дванадцяти листів, поданих вами на підпис маркізові, він підписуватиме вісім або дев'ять. Увечері, о восьмій годині, ви впорядковуватимете його письмовий стіл, о десятій будете вільні.
Може трапитись, — продовжував абат Пірар, — що яка-небудь стара дама або якийсь пан 8 вкрадливою мовою натякнуть вам на можливість величезних вигод або простісінько запропонують вам золото за те, щоб побачити листи, адресовані маркізові…
— О пане! — скрикнув Жюльєн, спалахнувши.
— Дивна річ, — сказав абат 8 гіркою посмішкою, — що при вашій бідності та ще й після річного перебування в семінарії ви здатні на такі пориви благородного обурення. Мабуть, ви були зовсім сліпцем!
— Невже це сила крові? — промовив абат напівголосно, немов сам до себе. — А що в найдивнішим, — додав він, дивлячись на Жюльєна, — це те, що маркіз вас знає… Я не розумію — звідки. Для початку він дає вам сто луїдорів платні. Це людина, яка керується тільки своїми примхами, — в цьому його вада. Щодо химерності він може посперечатися з вами. Якщо він буде задоволений, ваша платня може збільшитись згодом до восьми тисяч франків.
— Але ви, звичайно, розумієте, — провадив абат ущипливим тоном, — що він не дає вам такі гроші задарма. Треба зуміти стати корисним. На вашому місці, я б розмовляв дуже мало і ніколи не говорив би про те, чого не знаю.
— До речі, — додав абат, — я для вас зібрав деякі відомості. Я й забув розповісти вам про сім'ю пана де Ла-Моля. В нього двоє дітей, дочка і син дев'ятнадцяти років. Син справжній денді, вітрогон, який опівдні не знає, що робитиме о другій годині. Він дотепний, хоробрий, воював в Іспанії. Маркіз сподівається, — не знаю чому, — що ви з молодим графом Норбером станете друзями. Я казав йому про вашу обізнаність в латині; можливо, він розраховує, що ви навчите його сина кільком ходячим фразам про Цицерона й Вергілія.
— На вашому місці, я б не дозволяв ніколи цьому вродливому юнакові глузувати з себе; і, перш ніж піддатись на його дуже чемні, але не позбавлені прихованої іронії компліменти, я б примусив його не раз їх повторити. Не приховуватиму від вас, що молодий граф де Ла-Моль спочатку зневажатиме вас, бо ви тільки міщанин, а його предок був придворним і мав честь бути страченим на Гревській площі двадцять шостого квітня тисяча п'ятсот сімдесят четвертого року за якусь політичну інтригу.
А ви — син вер’єрського тесляра, та ще й на службі в його батька. Зважте добре на цю різницю та почитайте історію цього роду в Морері. Всі підлесники, що обідають в палаці де Ла-Моля, ніколи не пропускають нагоди зробити, делікатний натяк на цей історичний твір.
Поміркуйте, перш ніж відповісти на жарти графа Норбера де Ла-Моля, командира гусарського ескадрону і майбутнього пера Франції, щоб потім вам не доводилося нарікати мені на нього.
— Мені здається, — сказав Жюльєн, червоніючи, — що я просто не повинен відповідати людині, яка мене зневажає.
— Ви собі не уявляєте, яка це зневага; вона виявлятиметься тільки в перебільшених компліментах. Якби ви були дурнем, ви попалися б на гачок, а якби ви хотіли зробити кар’єру, ви повинні були б дати себе обманути.
— А якщо коли-небудь я побачу, що все це мене не
