Новини - Андрій Любомирович Войницький

— Так, ваша честь.

— Чи клянетеся ви казати правду і нічого, крім правди?

— Клянуся, ваша честь.

— Свідок Купер,— почав допит сивий,— будь ласка, згадайте ще раз той момент, коли ви бачили потерпілу Наталію Штос в останній раз. Де і за яких обставин це відбулося?

— У кімнаті її будинку,— відгукнулася Соня майже механічно.— На другому поверсі. Я все це вже розповідала.

Чорнявий суддя раптом розлютився:

— Так потрудіться розповісти ще раз! І ще стільки разів, скільки буде треба!

Соня помітно здивувалася і закліпала оченятами. Сивий зробив заспокійливий жест, адресований їй, і відкинувся на спинку старезного, ще радянського зразка, стільця з пусткою на місці герба СРСР. Він зняв окуляри і погойдав їх, тримаючи за дужки, наче намагався запулити до залу.

— Назвіть, будь ласка, усіх, хто перебував разом з вами в кімнаті на другому поверсі,— звелів він Соні.

Вона почала повільно загинати пальчики:

— Я, Руслан Захарченко, Денис Луговий, Наташа Штос, її подруга Яна і, здається, все...

— Здається чи все?

— Я не дуже пам’ятаю... Це давно було... Можливо, був ще хтось із друзів Наташі...

— Хто саме? — швидко спитав сивий.

Соня замислено шарпала полу своєї гламурної шкіряночки. Вона виглядала розстроєною.

— Свідок Купер! — підняв голос чорнявий.

— Я намагаюся пригадати! — капризно вигукнула у відповідь Соня.

Залом пішов шерех. Руслан Захарченко злісно шкірився на Соню з клітки, майже притиснувшись обличчям до ґрат. Сивий легенько вдарив долонею по столу:

— Я ще раз попереджаю вас, свідок Купер, про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень!

Соня прикусила повну нижню губку, акуратно наведену рожевою помадою. Пауза затягувалася. Чорнявий хекнув, звук вийшов такий, наче у нього всередині луснула повітряна кулька. Потому він заговорив голосно і з погрозою:

— Купер, не випробовуйте наше терпіння! Вам відома людина на ім’я Саша?

І раптом відбулося несподіване. Соня Купер вимовила впівголоса:

— Так, ваша честь...

Зал затамував подих. Захарченко вчепився в прути клітки. Чорнявий тріумфально нахохлився і продовжив:

— Ви знаєте його прізвище?

— Ні, не знаю,— швидко відповіла Соня.— Він ніколи мені не казав.

— Невже ніколи? — з якоюсь відчайдушною надією спитав сумний чоловічок, який до цього весь час мовчав і наче раптом прокинувся після тривалого летаргічного сну.

Соня допитливо подивилася на нього, ніби вивчаючи, і підтвердила:

— Ніколи.

— За яких обставин ви познайомилися? — спитав чорнявий.

І знову зависла тягуча пауза. Чорнявий суддя нахилив голову майже до столу, очі в нього зробилися, як у розлюченого мопса:

— Свідок Купер, не тягніть резину!

Соня здригнулася, на мить зупинила погляд на сивому судді і тут же відвела його. Тільки тепер стало очевидно, що вона насправді дуже перелякана.

— Ваша честь, ви можете пообіцйти мені одну річ? — майже несамовито вигукнула вона, звертаючись, як здавалося, лише до сивого судді.

Той насупився:

— Купер, ви забуваєтеся! Суд не має ні підстав, ні права щось вам обіцяти!

— Але ж є таємниця судового процесу! — скинулася Соня.

— Вам хтось погрожує? — діловито поцікавився сивий.

— Я... зрозумійте ж мене! Я так не хочу! — вкрай знервовано вигукнула Соня.— Це стосується мого особистого життя, а у залі журналісти! Я не хочу, щоб хто завгодно про це знав! Розумієте? Я зараз дещо скажу, а за годину все буде в інтернеті! І в газетах напишуть! Я готова розповісти суду геть усе, але не хочу, щоб про мене базікало все місто!

Сивий з чорнявим переглянулися.

— От же ж сучка крашена,— прошепотіла мені на вухо Маша.— Зараз нас звідси повиганяють, як цуциків!

— Ваша честь, це відкритий процес! — втрутилася з місця Лена з «Інтерфаксу». Не у повний голос, але так, що всі її почули.

Сивий і чорнявий тим часом перешіптувалися. Жінки з колегії сиділи непорушно, немовби зрослися з допотопними стільцями і такою ж похмурою стільницею. Пауза затягувалася.

— Свідок Купер,— нарешті звернувся до Соні сивий,— яку саме інформацію ви не бажаєте розголошувати?