Готель - Артур Хейлі
Не бачачи сподіваної реакції на розповідь, Пітер знову відчув сумніви.
— Я зовсім не певен, чи все це держиться купи. І мені вже, щиро кажучи, здається, що я пошився в дурні, — сказав він.
— Якби більше людей діяло всупереч таким побоюванням, містере Макдермот, поліції було б куди легше працювати. — Капітан Йоллес уперше взявся за олівець і записник. — Якщо все це підтвердиться, то ми, звичайно, попросимо вас детально викласти ваші думки на папері. А тим часом, я хотів би дещо уточнити. Насамперед — номер машини.
Номер був зазначений у доповідній записці Флори. Пітер дав його слідчому, той записав.
— Дякую. А тепер, будь ласка, змалюйте зовнішність цього вашого Огілві. Я його знаю, але ваш опис може щось додати.
Пітер усміхнувся — вперше за цілий вечір.
— Ну, це зробити неважко.
Коли він завершив опис, задзвонив телефон. Пітер зняв трубку, потім передав її капітанові.
— Це до вас.
Тепер він чув відповіді слідчого: «так, сер» і «розумію, сер».
Десь посеред розмови він звів очі на Пітера, допитливо подивився йому в обличчя і сказав у трубку:
— Я вважаю, що на нього можна покластися цілком і повністю. — Потім, усміхнувшись, додав: — Так-так, і це є теж. Стурбований.
Переповівши опис Огілві й назвавши номер машини, він поклав трубку.
— Ви маєте рацію, я й справді стурбований, — сказав Пітер. — Ви, очевидно, тепер підете до герцога?
— Ні. Спочатку ми зберемо ще деякі докази. — Слідчий задумливо подивився на Пітера. — Ви читали вечірній випуск «Стейтс-айтем»?
— Ні.
— Там надруковано, що, згідно з чутками, герцога Кройдонського буде призначено послом Великобританії в Сполучених Штатах.
Пітер тихо свиснув.
— А мій шеф щойно сказав мені, що кілька хвилин тому радіо передало офіційне повідомлення про це призначення.
— Це означає, що йому надається право дипломатичної недоторканості?
Капітан Йоллес похитав головою.
— За злочин, вчинений раніше, він відповідатиме. Якщо, звичайно, він цей злочин вчинив.
— Але несправедливе обвинувачення…
— Обернулося б для нас великою неприємністю, а надто — тепер. Ось чому ми повинні зважувати кожен свій крок, містере Макдермот.
Пітер подумав, яка буча знялася б, якби стало відомо, що адміністрація готелю несправедливо запідозрила ясновельможне подружжя в убивстві.
— Я розкрию вам дві обставини, — сказав капітан Йоллес. — Після того, як я подзвонив звідси в управління, наші хлопці там порадилися й дійшли висновку, що цей ваш Огілві, напевно, хоче перегнати машину за межі штату, можливо — кудись на північ. Правда, ми ще не розуміємо, як він знюхався з герцогом і герцогинею.
— Для мене це теж загадка, — сказав Пітер.
— Очевидно, він усю ніч — після того як ви востаннє бачили його — провів за кермом, а на день сховався десь у безлюдному місці. Він же не такий дурний, щоб удень їхати в тій машині. Ну, а вночі, звідки б він не виповз, на нього вже чекатимуть. Поки ми з вами розмовляємо тут, сигнал тривоги передається в дванадцять штатів.
— Отже, ви поставилися до моїх припущень цілком серйозно?
— Я пообіцяв розкрити вам дві обставини. — Слідчий показав на телефон. — Під час останньої розмови мені повідомили висновки експертизи щодо уламків скла й зовнішнього обідця фари, знайдених на місці злочину в понеділок увечері. Скло і обідець не американського виробництва, і експертам нелегко було визначити Тх походження. Але тепер ми знаємо, що вони від «ягуара».
— Ви кажете це так упевнено…
— Ми зможемо це довести цілком і повністю, містере Макдермот, якщо нам пощастить затримати автомобіль, яким було збито жінку й дитину.
Капітан Йоллес підвівся, і Пітер пройшов з ним до дверей приймальні. Він здивувався, побачивши в приймальні Гербі Чендлера, але потім згадав, що сам наказав тому прийти ввечері або завтра вранці. Втомлений і знервований, Пітер охоче відклав би цю неприємну розмову, але подумав, що зволікання, однаково, нічого не дасть.
Він помітив, що слідчий і Чендлер пильно подивились один на одного.
— До побачення, капітане, — сказав Пітер і зловтішно відзначив собі, що на тхорячім Чендлеровім обличчі майнула тінь тривоги. Коли слідчий вийшов, Пітер показав Чендлерові на двері свого кабінету.
Відімкнувши шухляду письмового столу, він узяв теку із заявами, написаними вчора Діксоном, Дюмером та двома їхніми приятелями, й простяг її старшому розсильному.
— Прочитайте. Вам це буде цікаво. І попереджаю: це копії, а оригінали лишилися в мене.
Чендлер з невинним виглядом узяв теку й почав читати. В міру того, як він гортав сторінки, губи його стискалися. Прочитавши все, він просичав:
— Гади!
— Гади — бо викрили вас як сутенера? — гримнув Пітер.
Старший розсильний почервонів і кинув теку на стіл.
— Що ви надумали робити?
— Я б охоче зараз же вигнав вас з роботи. Та з огляду на те, що ви в нас так давно, я передам цю справу на розгляд містерові Тренту.
Чендлер заскімлив:
— Містере Мак, навіщо ж отак зразу, ви б хоч вислухали мене!
Пітер мовчав, і він псвів далі:
— Містере Мак, не я перший, не я останній, ви ж знаєте, що нема готелю, де б…
— Якщо ви хочете перелічувати мені всі види готельного рекету — не треба, бо навряд чи я почую від вас щось нове. І не мені вам казати, що існує межа, переступати яку вам не дозволять у жодному готелі. Це стосується й сутенерства, зокрема, обтяженого розтлінням неповнолітніх.
— Містере Мак, а може, ви все ж таки не підете до містера Трента, га? Може, забудемо про все, а я більше не буду?..
— Ні.
Старший розсильний розгублено озирнувся, потім, наче прицінюючись, глянув Пітерові просто в очі.
— Містере Мак, ви ж знаєте, іноді можна розійтися по-доброму… — він затнувся.
— Як саме?
— Ну, ви — мені, я — вам, і всі задоволені.
Чендлер повагався, потім повільно розстебнув гудзик нагрудної кишені, сунув у неї пальці, видобув конверт і поклав його на стіл.
— І що ж у ньому? — спитав Пітер.
Чендлер підштовхнув конверт до нього. Він був не заклеєний, і в ньому лежало п’ять стодоларових банкнот. Пітер зачудовано покрутив їх у пальцях.
— Невже
