Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Вона на мить завмерла, знову кинулась уперед, впала, підбігла до Франца, геть сполотніла, тремтить усім тілом, кричить: «Ховайся за шафу, це вбивця, рятуйте, рятуйте!» Вона репетує, вирячивши очі, що від жаху стали завбільшки з блюдця: «Рятуйте!»
В обох чоловіків аж кров у жилах похолола. Франц не розуміє, в чому річ, бачить тільки якийсь рух, що ж буде тепер? Аж тут він збагнув: Шрайбер сягнув правою рукою в кишеню. Францом аж захитало. Те саме відчуття, як і тоді, коли він стояв на атасі, все починається знову. Але він цього не хоче, чуєте, він не хоче, щоб його викидали з машини під колеса. Франц аж застогнав. Відсунув Єву вбік, ступнув уперед. Газета впала на підлогу, молодий болгарин вінчається з якоюсь принцесою. Зараз побачимо, спершу треба стільця вхопити. Він голосно стогне. Не відриває погляду від Шрайбера й не бачить, де той стілець, аж ось він спіткнувся об нього. Треба добратися до стільця й кинутись на нього. Треба добратися — аж ось він у авті, що мчить до Маґдебурґа, ті двоє біжать до лікарні, Єва все кричить, та що там, порятуємося, вперед, небезпека висить в повітрі, прорвемося. Він нахиляється за стільцем. Аж тут нажаханий Шрайбер притьмом вискочив за двері: подуріли вони всі тут, чи що?! На коридорі відчиняються кілька дверей.
У шинку внизу також почули крики й біганину. Двоє чоловіків одразу схопилися й кинулися нагору. На сходах вони зіткнулися з Шрайбером, що біг як очманілий. Але той не розгубився, замахав руками й заволав: «Лікаря! Швидше лікаря! Серцевий напад». І тільки його й бачили. Спритний, сучий син.
Нагорі Франц зомлів і лежить біля поваленого стільця. Єва зіщулилася й сидить навпочіпки між вікном і шафою, сидить і верещить, ніби мару яку побачила. Чоловіки обережно переносять Франца на ліжко. А хазяйці такі Євині напади вже відомі. Бризнула на неї холодною водою. Аж тут Єва зашепотіла: «Булочку хочеться». Чоловіки засміялися: «Диви на неї, булочки їй захотілося!» Хазяйка підняла Єву за плечі, посадила на стілець і говорить: «Вона завжди це каже, коли з нею таке трапляється. Але це не серцевий напад. Просто нерви, та наморочилася з тим хворим. Не втримала його, ось він і впав. І навіщо він тільки підводиться? Лежав би собі спокійно, а йому, бачте, піднятися кортить, от вона й хвилюється». — «А якийсь чоловік про серцевий напад кричав». — «Який чоловік?» — «Та той, з яким ми зіткнулися на сходах». «Певне, якийсь йолоп. Я знаю свою Єву вже п'ять років. Точнісінько як її мама. Як почне кричати, то тільки водою й можна зупинити».
Коли увечері Герберт повернувся додому, то дав Єві про всяк випадок револьвер: нема чого чекати, поки інший першим вистрілить, тоді вже запізно буде. А він сам одразу ж вирушив на пошуки Шрайбера, але про нього ні слуху ні духу. Всі Пумсові люди влаштували собі відпустку, ніхто не хотів устрявати в цю справу. За Шрайбером, звичайно, вже й слід прохолов. Привласнив гроші, зібрані для Франца, а сам подався до себе додому в Оранієнбурґ. Ще й устиг набрехати Райнгольду, що, мовляв, Біберкопф гроші не взяв, але він поговорив з Євою і віддав гроші їй, а вона вже все влаштує. От і добре.
Хай там як, а в Берліні вже червень. Погода стояла тепла й дощова. Тим часом у світі відбувалося чимало подій. Зазнав аварії дирижабль «Італія» з генералом Нобіле[145] на облавку і передає радіограми про своє місцеперебування — на північному сході від Шпіцберґена, а дістатися туди нелегко. Зате літак мав більше щастя, він здійснив безпосадковий переліт із Сан-Франциско до Австралії за 77 годин і благополучно приземлився. Що іще? Іспанський король свариться зі своїм диктатором Примо[146], що ж, сподіваємось, що якось-то вони порозуміються. Приємно й зворушливо, кохання з першого погляду, баденсько-шведські заручини: принцеса з батьківщини сірників спалахнула пристрастю до принца Баденського. Якщо згадати, як далеко Баден від Швеції, то просто дивом дивуєшся, як воно на такій відстані — пах! — і спалахує кохання. Жінки, від них я завжди просто млію, таке вразливе місце є в мені, цілую першу й вже про другу мрію, й на третю погляд кидаю в вогні. Жінки, від них я завжди просто млію, що ж тут поробиш, годі це змінить. Й коли від них я серцем збанкрутію, то напишу «До мене не дзвонить!»[147]
А Чарлз Амберґ[148] і собі: «Повіку вирву я із ока й тебе заколю ненароком, а потім ще візьму помаду, й червоним розмалюю ззаду, ну, а коли ти й далі — злюка, остання є у мене штука: замовлю я собі яєчню, і хоч воно не дуже ґречно, тебе шпинатом обкидаю, бо щиро я тебе кохаю! Ду-ду-ру! ду-ду-ру-ду! Тебе шпинатом обкидаю, бо щиро я тебе кохаю!»[149]
Отже, погода залишається теплою й дощовою, ополудні до 22 градусів за Цельсієм. За такої погоди незабаром у Берліні перед судом присяжних постане такий собі Рутовскі за вбивство своєї нареченої. Аж тут постає питання: чи не є вбита Ельза Арндт зниклою дружиною одного гімназіального вчителя? Адже той листовно висловив таку можливість, ба навіть сподівання, що вбита Ельза Арндт є його дружиною. Якщо це підтвердиться, тоді він хотів би виступити перед судом з деякими важливими заявами. У повітрі щось таке витає, у повітрі щось таке витає, витає у повітрі, витає у повітрі. У повітрі витає щось таке ідіотичне, витає у повітрі щось гіпнотичне, у повітрі витає, у повітрі витає, і щось воно ніяк не зникає.
А наступного понеділка відбудеться відкриття лінії міської залізниці. У зв'язку з чим директор управління залізниць вкотре наголошує на тому, що
