Після кави - Абдул Рашид Махмуді
Санія була присуджена йому на термін понад двадцять років. Це було довічне ув’язнення. Перший рік шлюбу пройшов відносно спокійно. Він пообіцяв собі розірвати свої зв’язки з минулим, забути Сальву, ігнорувати обставини та хитрощі, які оточували його шлюб, і заплющити очі на інтриги пана Хусейна Асаада. Під час читання «Фатіхи» чоловік повністю відмовився говорити про посаг. Розвиток подій почався після того, як батько дозволив йому погуляти з Санією самостійно. Вони провели вечір у ресторані під відкритим небом біля порту, пили сік. Він поклав руку їй на плече, і вона затремтіла від його доторку. Потім мати нареченої почала наполягати скоротити термін заручин і підписати шлюбну угоду. Тоді пан Хусейн заявив, що посаг має становити десять тисяч фунтів стерлінгів, і що наречений повинен купити квартиру в Ісмаїлії, яка буде зареєстрована на ім’я Санії. Він обґрунтував це тим, що дочка буде жити окремо, а квартира, записана на її ім’я, гарантуватиме майбутнє, якщо щось станеться, «не дай Боже». І що він міг удіяти? Він міг би зібрати десять тисяч фунтів стерлінгів, але все рівно не зміг би покрити вартість квартири. Саме тоді старий Лис запропонував, на його думку, просте рішення — купити квартиру, що будувалася компанією знайомого підрядника.
У цьому випадку четверту частину вартості буде сплачено одразу (лише десять тисяч фунтів), а решту — частинами протягом двох з половиною років, поки будівля добудується. Пропозиція бентежила його. Де він візьме гроші? Саме тоді втрутилася Маріка.
— Я проти цього шлюбу, і не погоджуйся на умови цього лукавого чоловіка. Це твій шанс відмовитись. Не поспішай! — заголосила вона. — Скоро ти знайдеш кращу наречену, ніж Санія. У чому проблема?
Салем був проти цієї пропозиції:
— Ми вже читали «Фатіху». Ви хочете, щоб ми забрали свої слова назад?
Маріка зрозуміла, що це слушний момент, щоб «загнати його в кут».
— Тоді ти покриваєш витрати, Салеме, — сказала вона. — Вважай це «подарунком для молодих».
Салем розгубився і не міг відступити.
Коли народилася перша дитина — дівчинка, — у Санії почали виявлятися ознаки депресії, якщо не відрази. Що сталося? З самого початку до цього були прелюдії. Здавалося, що людське тіло має особливе чуття, що дозволяє йому відрізнити справжню пару від хибної. Здавалося, Санія розуміла, не усвідомлюючи цього на початках, що тіло її чоловіка грало з нею роль, тоді як тіло чоловіка виявило, що його дружина неохоче піддалася йому. Хіба не вона завжди була проти поцілунків, якщо Мідхат не наполягав? Без поцілунків не може бути кохання. Перший поцілунок, який Сальва подарувала йому біля Крокодилового озера, привів одне тіло до іншого й одну душу до іншої, поки обидва тіла й душі не здалися.
Уривки розмови, що відбувалися в сауні, пропливали повз нього, але він не слухав. Чи повинен він звинувачувати Салема в тому, що сталося, як це робила Маріка? Але він не міг цього зробити; він не міг звинувачувати чоловіка в приховуванні поганих намірів. Він вважав, що Салем змінив свою думку про нього після того, як відправив його геть, і Маріку повернув собі, чи так здавалося. Між ним і Салемом було досягнуто справжнього примирення. Салем пишався ним, тому що він досяг успіху в навчанні й вступив до університету. Щоразу, коли він відвідував Ісмаїлію, Салем купував йому найкращий одяг і засипав грошима. «Тільки не кажи Маріці», — змушував юнака пообіцяти Салем. І Маріка теж давала йому гроші й казала: «Але не кажи своєму дядькові Салему». Так вони розпестили Мідхата. Правда полягала в тому, що він любив Салема ще з самого початку, хоча чоловік поводився з ним жорстко. І якби він написав історію Салема та Маріки, то страх бути отруєним став би головною темою й виправданим страхом головного героя. Санія завжди погрожувала йому отрутою. «Не забувай, що я випускниця фармацевтики», — часто говорила вона. І він їв те, що Санія подавала йому з відчуттям, що все це може бути останнім, що він коли-небудь споживав. Він почав рідше їсти вдома й обідав десь біля офісу, задовольняючись увечері бутербродом, який сам готував. Він робив вигляд, що насправді не такий голодний, але будь-яке відчуття безпеки повністю випарувалося. Він почав жити постійно на межі.
І тепер ці сучі сини не припиняють зчиняти галас. Що відбувалося в сауні? І що відбувалося за всім цим безладом і метушнею? Коли він почав прислухатися до їхньої розмови, то зрозумів, що це місце зустрічі ветеранів. Був чоловік, якого прозвали «гер генерал», невисокий, товстий із животом, звисаючим до стегон. На ногах випирають блакитні вени, а з його тіла стирчали набряклі пухирі. Він ледве тримався, але постійно був неспокійним. Він сидів дві хвилини, потім вставав, обприскував обігрівач запашною рідиною або виходив з кімнати, щоб наповнити пляшку з водою для розбризкування на гарячий метал, адже піч, як він сказав, охолола. Він ревів, стогнав і жестикулював культею руки, у нього не було зап’ястя.
— Подивіться, Вільгельме, на цей фарс. Ви бачили таку систему в будь-якій іншій країні світу? Вони вимикають електрику що п’ять хвилин, бо хочуть, щоб сауна працювала за суворим циклом. Нагрівання починається поступово, поки не досягне свого піку, коли відкриється кран, щоб скропити палаючу піч водою, аби хвилі гарячого тепла полинули в повітря. Потім електрика вимикається, і сауна поступово холоне й стає непридатною. — Далі він почав кричати: — Ми прийшли сюди зігрітися, Вільгельме, а не страждати від холоду. Ми занадто старі для цього, і ми достатньо намерзлися в нашій молодості на російському фронті. Хіба не так, Вільгельме? Тоді чому вони використовують цю дурну систему? А чому температура не тримається стабільно? І який сенс цього крана, який нагадує мені собаку, яка мітить територію?
Вільгельм, до якого звертався генерал, був лисим, худим і зморщеним чоловіком, що трясся від ревів генерала, безперервно вимовляючи фрази вірності й покори.
— Ваша правда, пане генерале. Холод нестерпний у нашому віці, пане генерале. Кран — це фарс, пане генерале. Дозвольте мені вийти наповнити пляшку й не турбуйтеся, пане генерале.
Атмосфера залишалася неспокійною, доки двері не відчинилися й на порозі не з’явилась молода жінка, загорнута в білий рушник, що тягнувся
