Покарання - Роман Квант
— Я не вірю тобі. Тебе не існує.
— Як бачиш, я існую. Я покликав тебе сюди, щоб ти загинув. І твоя дівка загине. Не слухай лоха Пилипа. Він не вірить у твої страхи, а ці страхи тебе наздогнали.
— Остапе! Не слухай його!
Це був голос Зоряни.
Я повільно обернувся і побачив дівчину на середині мосту. Зоряна була уся блідна, нажахана, очі напухлі, а щоки впалі. Волосся було неохайно розтріпане на усі боки, руки тремтіли, як від сильного морозу. Вона була уся мокра від дощу. В такому вигляді Зоряну я ще ніколи не бачив. Небезпека надвисала над нею. Чорний птах, щось крикнув у небі і став наближатися до дівчини.
3Я світила ліхтариком у кожний кут цього старого, напівзруйнованого сараю. Але це заняття поки що не приносило жодної користі. Я вже почала шкодувати, що втрутилася у цю справу. Навіщо було зустрічатися із своїм минулим життям. Розумні люди кажуть, що від минулого нікуди не втечеш. Так от: минуле мене знайшло.
Остап потребував моєї негайної допомоги. Одному йому не справитися із потойбічним духом та затуманеною психікою від наркотиків. Отже, потрібно знайти вогонь і повернутися до Остапа, щоб публічно спалити цей роман. Можливо, це його пробудить і підштовхне к раціональному мисленню.
Адже зараз він божеволіє. Оскільки, між нами існує телепатичний зв'язок, то це неминуче божевілля, втрата здорового глузду дуже добре відчувається. Кожної миті, шанс повернути його до реальності зменшується із геометричною прогресією.
Тонкий промінь ліхтаря окрім товстого шару пилу висвітив під шафою якісь речі. Я нахилилася нижче і посвітила. Під самою шафою лежало кілька поліетиленових пакетів та дохлі мухи біля них. Мух я із деякою огидою відштовхнула ногою далі по підлозі, щоб не заважали виконанню важливої операції. Тільки я зробила цей рух, як несподівано почулося шипіння.
Я завмерла.
Це змія!
Гадюка?
Що ж, і таке ймовірно. Я не хотіла отримати укус від отруйного гада, а тому обережно відійшла від шафи та нахилившись посвітила знову на ці поліетиленові пакети. Окрім цих самих пакетів, пилюки та обвислого павутиння, я більше нічого не бачила. Напевно, змія сховалася під цими пакетами і чатує, коли на мене можна буде напасти, щоб вкусити та отруїти. Я не збиралася давати їй таке задоволення, ще й задарма, а тому, вирішила її виманити. Я пошукала довгий патик і знайшла верхню частину лопати. Я взяла її в руки і почала шарудіти по пакетах.
Знову прочулося шипіння. Цього разу більш загрозливіше. Мовляв, обережніше, крихітко, я можу і вкусити. Трохи поштрикавши палицею під шафою я стала чекати, коли ця зміюка виповзе і дасть мені спокій.
Відкрий роман і перечитай 11 розділ.
Я не знала, кому може належати цей голос, але була впевнена, що у його словах не доцільно сумніватися. У таких місцях з такими речами не брешуть. Тому, я дістала із наплічника зошити і знайшла одинадцятий розділ. Почала уважно читати, зовсім забувши про повзучого гада, який десь неподалік зачаївся і навмисне охороняв ці пакети. Хоча, останнє вже було у зоні безглуздя.
Із подивом та шоком я читала опис дівчини, яку зустрів Орест, нібито, свою майбутня інкарнацію. За описом зовнішній вигляд цієї дівчини був майже стовідсотково такий, як у мене. Це не лише шокувало, а й відбирало дар мови, викликало страх, почуття безпорадності та втрати адекватної дійсності. Мені навіть здавалося, що в цьому романі існує частина мого життя. Ніби Остап навмисне вписав туди мене та себе самого, а тепер ми переживаємо сценарій, який відомо наперед.
Я мусила дізнатися, чим закінчиться цей роман. Я не бажала вірити, що в реальності настане щось подібне, але фінал тексту хотілося дізнатися. Аж раптом я пригадала, що треба рятувати Остапа. Я кинула читання і нахилившись почала підтягувати палицею пакети до себе. Шипіння більше не було чути і мені здавалося, що змія просто втекла, злякавшись шерхоту. Я підтягнула один пакет до себе і обережно його відкрила. Я ще встигла побачити запальничку серед книг та серед… Гадюка блискавично, з феноменальною швидкістю кинулася на мене.
Я закричала, коли вона мене вкусила за руку.
Це означало лише одне. Я знайшла те, що шукала, але отрута у організмі швидко почне діяти.
4— Відпусти дівчину і ми поговоримо, — запропонував я, чудово розуміючи, чим усе закінчиться.
— Ти ж мене не переможеш, — з цими словами Юрко (а точніше Психотроп-Маг, що вселився у його тіло) махнув рукою.
Я відчув сильний поштовх і впав на землю. Хоча, він і не торкався мене. Мій суперник пустив у хід чорну магію. Я не міг достойно відповісти і чудово розумів, що починаю програвати. Але більше усього гнітила думка, що він навмисне втягнув Зоряну у цю гру на виживання.
Якби Пилип опинився тут, то він допоміг мені.
— Пилип тобі не допоможе. Якби він опинився тут, то я би знищив його одним рухом і все. Остапе, я можу подарувати тобі життя. Я дам усе, чого ти захочеш: слави, нечуваного багатства, влади. Ти можеш стати найуспішнішим письменником, найкращим коханцем світу. Я дам тобі безсмертя та здійсню усі бажання. Але для цього ти повинен зробити одну-єдину дрібничку: вбити Зоряну.
Ці слова пролунали страшніше, ніж повідомлення про початок війни. Його голос був страшним, та самовпевненим. Я дуже добре розумів, що він бреше і у всякому разі ми обоє приречені. Тому за жодних обставин я не погоджусь на його умови.
— Дрібничка?! Та йди геть! Я ніколи не зроблю цього!
— Зробиш, бо я тобі наказую. Я можу контролювати твою підсвідомість і управляти твоїми думками. Отже, у тебе немає вибору.
Його впевнений, тихий голос почав діяти на мене гіпнотично. Я не погоджувався із його словами, але відчував, як ці слова починають потрохи набирати нечуваної темної сили, яка може вийти із під контролю.