Покарання - Роман Квант

Остапе, зупинися!

Я обернувся назад і побачив перед собою образ Долини. Здавалося, що фізичне тіло залишилося десь там, а в цьому місці вона була на ментальному рівні. Вона дивилася на мене карими очима, але не казала в голос. Тоді як я зрозумів її слова? Раптом я зробив страшний висновок: її слова звучали у мене в голові.

Долина, як ти сюди потрапила?

Не суттєво. Тобі не можна йти до мосту, бо ти загинеш. Психотроп-Маг вже чекає на тебе, щоб знищити. Ти не переможеш його. Я теж нічого не можу зробити.

Але ж потрібно врятувати Зоряну. Я не зможу без неї… Існує же спосіб, щоб його зупинити.

Не знаю. Рукопис може тобі дати відповіді. Я не маю такої нагоди. Повертайся назад і не роби дурниць.

Долина зникла, розтанувши у повітрі.

Я навіть не встиг більше нічого нового спитати, хоча питань у мене в голові крутилося безліч. Отже, мене ще раз попередили про небезпеку. Проте, не зважаючи на усі попередження та погрози, я не збирався так легко здаватися та відступати. Я хотів довести в першу чергу собі самому, що не збожеволів і цей дух існує насправді. Пилип міг помилятися і міг казати правду. Та на його допомогу зараз не варто розраховувати. Він ні чим не зарадить. Лише ризикуючи, я маю змогу дізнатися правду та отримати відповіді на хвилюючі питання. Або пан або пропав. Або я псих або цілком нормальний і деякі небезпечні істоти з паралельного світу дійсно вийшли на полювання.

Тому, мені довелося йти далі.

Вже майже дійшовши до мосту, я зустрів Юрка.

Він виник несподівано у мене із-за спини. Я обернувся на його вигук і зрадів такій несподіваній та навіть загадковій зустрічі в паралельному світі. Як взагалі його сюди занесло? Невже він також приймав психотропні речовини і опинився тут? Раптом я помітив, що зі мною немає наплічника. Де я його загубив? Чому, він зник, коли мені так потрібен цей рукопис?

Я був злий на себе, але розумів, що у такій темряві повертатися назад та шукати наплічник буде повним безглуздям.

— Остапе, послухав би ти краще Пшеничного. Він каже розумні речі. Тобі все одно не врятувати Зоряну. Вважай, що ти божевільний і забудь цю історію, — несподівано запропонував Юрко, зробивши шах конем.

— Як забути історію?! Що ти таке кажеш? Я повинен врятувати Зоряну, — відповів я, коли ми дійшли до мосту.

Міст був старий та виглядав таким, що може в будь-яку мить розвалитися. Завше скидався на Пізанську вежу. Машини вже давно по ньому не їздили, а пішоходи не любили по ньому ходити, бо тут часто ставалися самогубства. Чомусь люди обирали стрибок із мосту, бо щось таємниче в цьому місці їх притягувало, щоб розстатися з дорогоцінним — власним життям.

Я ступив один крок на міст і зупинився. Мабуть, я запізно подумав про небезпеку. Мене попереджали написом на заборі, словами Долини та кількома деревами, які ледве не впали на мене. Доля давала мені знаки, а я просто проігнорував ці знаки і тепер мушу розплачуватися. Раптом я відчув дивний терпкий запах смороду, гнилої мертвої плоті. З переляку я озирнувся і помітив, як синій туман починає з усіх боків потроху насуватися на нас. Я подивився на Юрка, чекаючи підтримки з його боку, бо самому приймати рішення було дуже складно. Мій мозок просто відмовлявся працювати в такому режимі і я не знав чого слід очікувати.

А Психотроп-Маг знав.

Дуже добре знав.

Юрко в одну мить став синім і я зрозумів, що він і є цим духом.

В цей самий час я стояла (так, це була я, Долина) біля рюкзака і думала, що робити далі. Я потрапила у його світ точно так же, як він приходив в гості у майбутнє. За допомогою синьої субстанції — позаземної речовини, яка була провідником між двома світами.

За словами Остапа там лежав рукопис, який безпосередньо впливає на моє та його життя. Отже, треба хоча б із ним ознайомитися, а, можливо, і знищити, якщо це буде необхідно. Я відкрила рюкзак і дістала зошити. Сильний дощ вмить їх намочив. Я схопила їх і побігла сховатися до найближчого сараю, який був необачно не замкнений господарями. Сховавшись від страшної зливи, я світила ліхтариком, щоб розгледіти текст роману.

Через деякий час, коли мої очі почали втомлюватися, а читання не приносило користі, я зрозуміла, що із цим треба закінчувати. Остап не послухав моїх рекомендацій, тому я повинна йому допомогти. Спочатку я подумала про запальничку. Взагалі-то я кинула палити, але вона мені потрібна для іншої справи. Якщо я усе правильно зрозуміла, то акт підпалення роману «Переслідування» буде першим кроком для поліпшення психічного стану Остапа.

Але спочатку треба знайти, чим спалити зошити.

— Світ змінився, друже, а ти не хочеш цього усвідомити, — зауважив Юрко, посміхаючись зловісною посмішкою. — Все стало інакшим.

— Чого ти такий дивний? — запитав я, усе чудово розуміючи, але не бажаючи усвідомлювати всю правду.

— Хіба ти не здогадуєшся?

Я уважно придивився до Юрка і з жахом зрозумів одну річ. Не було жодного сумніву, що у нього вселився дух Психотроп-Мага. Я був паралізований страхом і безпомічно на нього дивився, відчуваючи, як починаю програвати цю смертельну гру.

— Невже це ти? Я прийшов сюди рятувати Зоряну…

— Пізно вже. Ти створив мене власною уявою. Наркотики затуманили твою свідомість і ти не відрізняв фантазії від реальності. Це і призвело