#хто верхи? - Юлій Череп

— Можливо, навколо ворогів більше, ніж друзів.

— Отой тільки що мені теж саме сказав. Але більш впевнено, — підозріло насупив брови Петро і сів в альтанці навпроти Степана.

Деякий час вони сиділи мовчки, доки Степан не відклав убік обтягнуту новим шкірозамінником спинку сидіння.

— Треба нарешті розібратися в цьому питанні, — Степан встав на ноги і розтирав затіклі, від довгого сидіння в одному положенні, м'язи.

— Колись я вже таке чув. Здається, цієї ночі, від троюрідного брата. І де він зараз? — театрально розкинув руки долонями догори Петро.

— У Михайловича, де ж ще, — відповів Степан, наче й справді це знав, — Поїхали!

— Ні, чекай. Ми не будемо нікуди їхати, нікого шукати.

Степан деякий час мовчки дивився на Петра.

— Друже, я за тебе, — промовив нарешті він. — Але мені здається, що хтось намагається зіштовхнути нас всіх між собою.

— Хотілось би вірити, що це дійсно просто чийсь злий замисел. Завтрашній день покаже.

— А що завтра має статися?

Петро розповів про дивний візит непроханих гостей.

— Це все справи рук Марго! — впевнено вигукнув Степан. — Я навіть не здивуюся, якщо вона розгулює на свободі, і скоро знову з'явиться тут.

— Ходімо вип’ємо по чарочці, — запропонував Петро. — Хіба можна працювати цілодобово?

За столиком у ресторані Петро зі Степаном застали не лише Фелікса та Юлю з Діаною, а ще й Дем'яна з Ксенією.

Компанія щось жваво обговорювала, час від часу заходячись від реготу. Одним словом, на пригнічених чи стурбованих вони не скидалися.

Петро мовчки підсунув стілець проміж Діаною та Дем'яном і окинув поглядом друзів, які враз притихли.

— Я так розумію, що вони не лише до мене приїздили, — Дем'ян повернувся всім корпусом до Петра.

— Або хтось дуже хитрий серед нас, або я занадто дурний, — зітхнув Петро.

— Занадто хитра твоя колишня. А хто з нас дурніший, скоро дізнаємося.

За вікнами почувся тупіт копит, який стрімко наближався. Не встиг Петро сходити за чарками для себе та Степана, як на подвір'я зайшли двоє. Вони трохи постояли, неначе щось обговорюючи, і один з них, що був вище зростом, рушив в бік дверей ресторану.

Дзенькнув підвісний дзвіночок біля дверей, і вся увага присутніх перекочувала у бік входу. На порозі стояв Еміліан, а за його спиною — Гожи.