Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Юрій Володимирович Сорока
Князь кивнув головою Зацвіліховському на знак того, що аудієнцію закінчено, і підізвав секретаря.
– Підготуйте листи панам Конєцпольському, Заславському і Остророгу. В них вкажіть, що я волів би влаштувати сьогодні увечері військову нараду з панами рейментарями.
Зодягнутий у блакитний кунтуш і великий оксамитовий берет секретар-італієць, котрий увесь час поштиво тримався дещо позаду князя, вклонився і поспішив виконувати доручення. Вишневецький знову залишився наодинці зі своїм роздратуванням і триклятою погодою политого осінніми дощами Поділля.
Увечері, коли серед сивої від дощових крапель далечини стала помітною темна тінь вежі над старовинним замком князів Острозьких у Костянтинові, неподалік від якої олив'яним блиском відбивали похмуре небо побиті дрібними брижиками води Случі, було вирішено зупиняти військо на ночівлю. Сонце, яке так і не схотіло показати своє гаряче обличчя знудженим дощами землям, поступово схилилося до заходу, і за годину короткі осінні присмерки обіцяли змінитися темною, немов у склепі, ніччю. Обози князя все ж не встигли, не дивлячись на намагання драгун. Усе ще роздратований, він увійшов у намет, у якому було призначено військову нараду, в супроводі одного лише секретаря і нетерпляче махнув рукою до герольда, який урочистим голосом напівзаспівав:
– Староста перемишльський, канівський і прасмицький, воєвода руський князь Ієремія Корибут-Вишневецький…
– Доброго дня, панове, – привітався він коротким помахом голови з присутніми Заславським, Конєцпольським, Остророгом і литовським обозним паном Осинським, череванем з підголеними мало не до лоба скронями і потилицею, і велетенськими яскраво-рудими вусами, котрі затуляли йому обличчя від носа до підборіддя і, очевидно, чинили багато перешкод під час приймання їжі.
– Радий бачити князя в доброму здоров'ї та гуморі, – відповів за всіх Конєцпольський, решта шляхтичів закивали погоджуючись головами. – Чекаємо тільки на вас.
Ієремія без зайвих церемоній сів за стіл, за яким сиділи решта командирів, і плеснув у долоні.
– Меду мені, хлопи! Здається, всі кістки просякли триклятою вологою.
На столі перед князем одразу ж з'явився срібний кубок з янтарним напоєм. Він схопив його і одним духом влив у горлянку.
– Пани рейментарі постяться? – насмішкувато кинув він до решти шляхтичів, помітивши, що ті не п'ють, хоча кубки стояли перед кожним, а серед них на столі знайшли собі місце срібні підноси з наїдками і солодощами.
– Бачите, князю, – з погано прихованою злістю подивився на Вишневецького Заславський, кумедно викочуючи свої банькаті очі на жовтому, немов пергаментному, обличчі. – Ми отримали ваші листи, де ви пропонуєте зібратися і порадитися, а не запрошення на вечерю.
– Ну, одне другому не завадить, – знизав плечима Вишневецький. – Тим більше в гостях скоріше я, мої ледарі ще тільки підводять обоз з табірним майном до нашого стану. Тож давайте краще вип'ємо і знову наллємо кубки, лише після того підійшовши до розмови.
Усі присутні, виключаючи Заславського, погодилися, і за хвилину лакеї вже наповнювали їхні кубки медом. Старий зі злістю відіпхнув служку і сів, надувшись, як сич. Погляд вицвілих очей не зводив з Вишневецького. Нарешті той помітив це і відповів не менш пильним поглядом, після чого Заславський знітився і відвів очі.
– Панове, я просив вас зібратися тут, тому що в нас є одне питання, яке ми маємо вирішити негайно, а саме: де влаштувати табір, а також дати хлопству битву. До мене доходять чутки, що єдиної думки по цьому питанню в нас немає, а значить, її потрібно обговорити, прийняти і в подальшому дотримуватись задля блага Речі Посполитої, – чітко карбуючи слова, вимовив Вишневецький.
– Чому б вам, князю, не почати з викладення власної точки зору щодо розташування майбутнього табору, – зарипів Заславський, немов немащений віз.
– О, я з радістю зроблю це після вас, пане Домінік, – крізь зуби кинув Вишневецький.
– Добре! – Заславський усе ж відпив з кубка, після чого пройшовся поглядом по обличчях присутніх. – Моя думка, підказана, до речі, присутнім тут паном Осинським, є такою: ми не повинні йти далі Костянтинова, наражаючи військо на напад від татар і козаків. Отаборитися потрібно тут, під фортецею Острозьких, вибравши для того місцину, яка б підходила для генеральної баталії більше нам, аніж козакам. Навпаки – рух до Пилявців грає на руку ворогу, тому що там ми змушені будемо стати табором на рівнині, де немає наймалішого простору для маневру кінноти.
– Але звідки така впевненість, пане Домінік? – перебив його Ярема. – Я, наприклад, берусь повести мої комонні підрозділи в бій на табір Хмельницького в Пилявцях, і повірте мені, мої військові товариші і жовніри зможуть показати баталію, достойну польського лицарства.
– Але ви перебиваєте мене, князю! Я ще не закінчив, – з незадоволенням мовив Заславський.
– Продовжуйте! – Вишневецький зітхнув.
– Напрошується думка, – продовжив Заславський, – а чи не сам Хмельницький винайшов той сценарій наших з вами дій, до яких ми вдамося, вирушивши до берегів Пиляви?
– Ви надто добре думаєте про нього як про стратега, пане Заславський, – пхикнув князь.
– Ну, тут і я з вами не погоджусь, князю, – встряв до суперечки Остророг. – Хмельницький уже багато разів показував нам, що є надзвичайно талановитим полководцем і гарним стратегом. І якби з нами могли бути присутні пани Потоцький, Калиновський і їхні офіцери, вони обов'язково підтвердили б мою думку. А вам відомо, що дії Кривоноса на Поділлі і Волині, та Соколовського у Литві – то є не що інше, як добре спланована партизанська війна, стратегію якої винайшов великий француз Тюренн? І вона спрямована на руйнування ґрунту в нас під ногами!
Вишневецький рвучко піднявся з-за столу.
– Я бачу, панове, все вже вирішено, і ця наша нарада є не чим іншим, як жалюгідним фарсом?!
Услід за князем підхопився і молодий Конєцпольський:
– О, що ви, князю! Знайте: я цілком підтримаю будь-яке з ваших починань і зарані погоджуюсь з рішенням вести військо назустріч Хмельницькому.
Коли він сів, Остророг теж вирішив згладити кути:
– Але, любий князю, ще нічого ніким не вирішено. Ви несправедливі до нас! Прошу вас, присядьте і ми будемо усіма силами намагатися дійти згоди.
Вишневецький мовчки сів і дозволив лакею наповнити свій кубок.
– Я лише хочу
