Ігри долі - Іванна Боразан
— Але ж ти жива? — запротестував Нік.
— Це тільки завдяки Богові і добрим людям, які мене знайшли і виходили. Але ж про те, що я жива ніхто не знає. Так що, дорогенькі мої, ви попали! — насмішкувато додала Аня.
— Ти блефуєш! — крикнув знервований Харт.
— Хочеш перевірити, — впевнено відповіла дівчина.
— Чого ж ти хочеш тоді?
— Я хочу справедливості. І усе, що належить мені по закону: половину майна, ну, можливо, трошки більше, так, за моральне відшкодування. А найгоовніше — щоб вас двох в цій країні не було.
— Ти з глузду з’їхала! — кричав Нік.
Таня також хотіла нарешті щось додати, але Аня так на неї подивилася, що та вмить перехотіла.
— Вибирай, або це, або взагалі нічого. Адже якщо ти сядеш в тюрму, а це неодмінно трапиться, то усе це, — Аня обвела кабінет руками, — і так буде моїм. Усе!
— Але ж ти…! — крикнув Нік і замахнувся її вдарити. Аня вчасно відреагувала і його удар пройшовся по повітрі.
— Я знаю, хто я, — грубо сказала вона. Цей жест дуже її розізлив. — Питання у тому чи знаєш, хто ти?
XVIII— Це кінець! — сердито і в розпачі говорив Ніколас Харт до Тані.
— Не панікуй завчасно, — спокійно говорила дівчина.
Чи то спокій, який випромінювала його помічниця, чи повчальний тон сказаних слів вивели остаточно Ніка з рівноваги.
— Не панікуй! — кричав Харт. — Тобі легко говорити. Ти нічого не втрачаєш, на відміну від мене. А я все!
— Не все… У тебе є я…. Ми вдох щось придумаємо, — говорила Таня, намагаючись його заспокоїти. А в додачу погладила по спині..
Ніколасу цей жест доброти не дуже сподобався. Він відсахнувся від лагідних рук своєї коханки.
— Ти вже напридумувала! Це ти у всьому винна! Через тебе я опинився в такій ситуації!
Тепер настала черга сердитися Тані. «Ну й ти невдячна сволоч» — думала вона.
— Ага, так значить, якщо халепа, то ти в кущі… А я ще й у всьому винна. Знаєш, мені уже набридло витягувати твою дупу з різних передряг…. Тим більше, хто з нас мужик? От і вирішуй сам, що тобі далі робити. А мене не чіпай.
Таня намагалася покинути кімнату, тим самим закінчити цю неприємну розмову.
— Яке ж ти стерво! Кидаєш мене… Тобі, як і всім, потрібні були тільки мої гроші. А коли я їх уже втратив, ти мене залишаєш. Що ж…
Таня не вірила своїм вухам, що вона чула, невже нотку жалю і скорботи у голосі свого коханого. Невже не хоче втрачати. Серце дівчини окрилилося і дало знати, що, незважаючи на всі його образи, не хоче покидати. З грошима чи без, вона хоче бути з ним. Не було би щастя, так нещастя помогло. У цій ситуації вони обоє зрозуміли, що кохають одне одного. А двом легше щастя нести і біду перенести.
Аня свого добилася. Поставила Ніколса Харта на коліна. Та чомусь від цього не стало легше. Якийсь маленький сумнів засів у голові: чи правильно вчинила? Можливо, було б краще усе залишити, як було, і не лізти зі своєю помстою. Але, з іншого боку, вона б ніколи не заспокоїлася, а з цим і життя не було б спокійне.
Потрібно тільки молитися про те, щоб Андрій простив і не переставав кохати. Його любов, наче рятувальний круг посеред моря. Тільки вона не дозволяє піти на дно пропасті, яка зветься життя.
«Як хочеться, щоб усе це поскоріше минулося, і я нарешті опинилася б у обіймах коханого. Ці інтриги не для мене. Як я втотмилася від усього цього. Але й відступати уже запізно. Потрібно доводити розпочате до кінця», — думала наша героїня, сидячи у себе в кімнаті.
Обривки минулого не дають здаватися. Надто багато образ таїться в її душі. Щоб навіки їх поховати, потрібні неймовірні зусилля. А головне, бажання. Треба вміти прощати. А цим багато хто не похвалиться. Навіть і не знаю, чи підсилу це і нашій дівчині. Надто багато болю і ненависті припало на одну її душу. А з цими почуттями справитися ой, як не легко. Потрібен час. Він усе вилікує, навіть поранену душу.
Пройшло уже кілька днів, а Ніколас Харт усе ще уникав зустрічей з дружиною. Цей період дався йому нелегко. Добре, що хоч була поряд Таня, а то навіть не знав би, як впорався б з усім цим.
Документи на розлучення і передачу майна уже готові. Потрібно тільки знайти у собі сили і підписати. Важко розлучатися з речами, які є частиною тебе, які ти створював власними руками. Але так потрібно. З іншого боку, краще що так сталося. Зараз трохи заспокоївшись, Ніколас Харт почав мислити логічно. Що Анна жива, це трохи проблематично, але все ж таки добре. Вона не винна в тому, що їхнє подружнє життя не склалося. Ніхто не винен, що так склалися події. Але Бог свідок, він все ж таки кохав її. Можливо, не таким кохання, яке було потрібне їй, але ж все таки любив. А, можливо, просто не міг розібратися у своїх почуттях і прийняв бажане за дійсне. Але що б там не було в минулому, які б помилки не наробили, зараз
