Іншалла, Мадонно, іншалла - Міленко Єрґович
Аллаг не обдарував її єдиним даром, якого кожна людина і кожне живе створіння радо зреклись би: здатністю відчувати біль.
Тривалий час це було Йилдузиною таємницею, поки одного разу не почало перекипати молоко, а вона голіруч не вхопила горщика і не перенесла його на стіл. Батько дивився на неї, роззявивши рота, а потім довго лікував їй опіки бальзамом із трав з полонини Романія. Ні про що її не запитував, і вона сама теж не сказала йому нічого, але з того дня заборонив матері шмагати Йилдузу разом із сестрами. Якщо вона чимось завинить, хай мати скаже про це йому, а він учинить так, як батьки вчиняють у такому випадку з синами. Коли Хаджира запротестувала, він купив на базарі срібну голку завдовжки два дюйми, таку, як використовують дервіші, коли вчиняють зікр[11]. Йилдуза тією голкою проколола собі щоки. Можу і язика, сказала після цього, можу все, що скажеш. Після того мати вже більше жодного разу не вдарила її.
Зразу після дванадцяти років дівчатка стають жінками, і надходить час, коли їм треба покриватися, бо ж сором і гріх, якщо на них дивляться чоловічі очі. Сестри вже ходили в хустках і туркотіли з хлопцями, коли ніхто їх не бачив, аж тут надійшла і Йилдузина черга. «Хочеш бути як вони?» — запитав Абдулрахман Шишко свою восьму дочку, але вона його не зрозуміла. «А як же інакше, коли не як вони?» — «А так, що ніхто й ніколи не дізнається, що ти жінка, ти ніколи не вийдеш заміж, ніколи не задивлятимешся на хлопця і житимеш так, як живуть чоловіки».
Більше за все на світі хотів, щоб Йилдуза погодилась, але боявся їй наказувати. Не так Бога боявся, як власної дитини. Якщо зробить її нещасною, це буде найбільше лихо з усіх лих, які батько здатен заподіяти.
Але Йилдузі сподобалася перспектива відрізнятися від сестер і до таємниці, яку носила в собі, додати ще одну, цього разу більшу та спокусливішу. Вона дивитиметься на людей таких, якими вони є, а її всі бачитимуть такою, якою вона не є насправді.
Мати плакала, наче в неї помирала дитина, батько ж сказав: відсьогодні ти вже не Йилдуза, а Йилдуз, — тоді взяв ножиці й бритву і підстриг її як хлопця. На неї вдягли суконні шальвари й сорочку і так випустили з дому. Сусідам на початку було трохи дивно, звідки це в цирульника Шишка раптом узявся син, але той подив тривав недовго. У голодні й жорстокі часи, — а такими є всякий час, коли довго нема війни, тож влада надумує, що вороги її серед народу, — люди припиняють перейматися чужими справами, і, замість видивлятися, з чого б це ще подивуватись, шукають звичайного і повсякденного. Живеш собі й нікого ні в чому не підозрюєш у надії, що й інші тебе не запідозрять.
Йилдуза, яку надалі годилося б називати Йилдузом, цілковито вжилась у свою нову роль. Ходила по-чоловічому, голос у неї погрубшав, тому батько невдовзі віддав її до кравця Саліха Прци навчатися ремесла. Воно давалося їй добре, не бракувало сили рукам і вправності пальцям, і вийшов би з неї добрий кравчик, якби світ знову не перевернувся догори дриґом. На північних кордонах імперії громадилися руські війська, ходили чутки, що в москаля закрутилося в голові од ладану, от він і намірився зі Стамбула зробити Константинополь. Хай скільки сараєвці поняття про ці справи не мали, і хай які насмішки викликали ці вісті в Стамбулі, в обох містах здогадувалися, що надходять часи війни. Одні знову розважатимуться, а інші знову гинутимуть заради їхньої слави.
Але й султан уже більше не був молодий, щоб цілими днями розважатися і сміятися.
Абдулрахманові Шишку пітьма застелила очі, запаморочилося йому в голові і зробилося млосно, коли він збагнув, що Йилдуз муситиме піти тим шляхом, з якого він сам дивом повернувся. Якщо взагалі повернувся і якщо поверненням можна вважати вдивляння у світ очима, які бачили найгірше зло, і пестощі руками, які забруднив кров’ю в ніч свого найбільшого страху. Хаджира плакала і цілими днями повторювала одну-єдину свою материнську молитву: «Ох, доню моя, що ж тебе тато сином зробив, щоб ти в мене молодою загинула, хай Аллаг пошле блискавку і спалить москаля!».
Але Бог не відповідальний за війни між людьми, і не Його справою було викривати обман, через який Йилдуза зробилася чоловіком. Щойно у дев’ятнадцять років прощалася вона з Голобрдицею, кварталом, де виросла, а сусіди визирали зі своїх подвір’їв, вела хавле вела куветіле[12], Боже мій, яка солдатка вродлива, чудувалися старигані, старші жінки заламували руки посеред вулиці, починалася війна і повертався час, коли люди знову вільно дивуються одні одним і чудеса нанизують на нитку майбутніх спогадів. А Йилдуз плакав дівочими слізьми, бо чоловічими не навчився, і падав на груди божевільній від горя матері, поки батько тільки погляд убік відводив. Перед тим як піти на війну, його син знову перетворився на доньку. Так чи так, він його втратив.
Так Йилдуза дізналася, що таке біль, але від цього знання не було їй жодної користі. Бо ж прийшло воно запізно.
Для злидоти всі війни однакові, бо злидота дурнувата, гине і вірить, що її жертва люба Всюдисущому Богові. Він же насправді відвертає голову в інший бік, щоб не дивитися, як Його творіння на погибель ідуть. Створив одних та інших, і хреста створив, і півмісяця, люди з обох боків однаково вірять у єдиного Бога, творця Неба і Землі, і коли їм шабля стинає голову, остання думка в тій голові — що падає вона в багно на святому шляху і у священній війні. І що душа полине в рай, у якому, мабуть, хоч про це нічого ніде не сказано, відокремлено покої тих, що полягли під знаком хреста, і наші, тих, кого молодий місяць боронить. Якщо ж не відокремлено, якщо навіть рай влаштовано так, щоб одні душі перемішалися з іншими, тоді даремно ми омивали кров’ю свої шаблі.
Кажу, що для злидоти всі війни однакові, та насправді вони зовсім не схожі одна на одну. Мою війну і Абдулрахмана Шишка розпочав молодий чоловік, світлий правитель, щоб таким чином порахуватися зі славетним старцем Селімом-пашею. Він переміг, оскільки Селіма-паші більше ніхто й не
