Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

виручити ближнього і допомогти одне одному. Обмахуй гарненько; отак, мій друже, обмахуй від мух, інакше буде пацієнтці зле. Обмахуй же як слід, куме, обмахуй! Бог обдарував тебе хвостом; великим і товстим, усім на завидки; обмахуй гарненько і без упину. Добрий обмахувач, а обмах має бути безперервний, обмахуй своїм обмахалом, щоб ніколи мухи не обмушили. Обмахуй від мух, друзяко, обмахуй, доглядаче! Я скоро вернусь!

Горопашний лис обмахує наліво і направо, туди і сюди: але стара карга бздить і пердить, смердюча як сто чортів. Бідашному лисові кругом почало плавати, бо він не знає, як повернутися, щоб уникнути бабиного бзда; і так, крутячи головою, помічає він, що на заду в неї є ще одна дірка, не така велика, як та, яку він од мух обмахує, і звідки стругають ці смердючі й отруйні вітри.

Нарешті вертає лев, цуплячи моху більше як вісімнадцять пак, і починає пхати його принесеною ломакою в рану; от він упер туди вже шістнадцять із половиною пак та й дивується:

— Хай йому біс! Ну й глибока ж оця рана, туди може влізти понад два вози моху!

А лис його попереджує:

— О, куме леве, мій друже, благаю тебе, не клади всього моху туди; залиш його тріньки, бо ззаду осьосьо є ще одна маленька дучка, смердюча як п'ятсот чортів. Я отруївся її газом, там такий отруйний, що Господи, та й годі.

— Що ж, доведеться оберігати ці мушині мури і поставити там найманих обмахувачів.

Тут обізветься Пантагрюель:

— Звідки тобі відомо, що жіночі соромітні органи такі дешеві? Адже в цьому місті чимало неблазних жінок і чистих дівчат.

— Et ubi prenus[196]? — спитав Панурґ. — Я вдовольняюся не якимись чутками, а лише твердою і певною істиною. Похвалитися, що я багатьох почустрив, відколи в цьому місті (я тут лише дев'ять днів), я не похвалюся, але цього ранку попався мені один славний чолов'яга, який у саквах, подібних до Езопових, ніс двох дівчаток двох-трьох років, не більше, одну спереду, другу ззаду. От він просить у мене милостині, а я йому відповідаю, що в мене більше яєць, ніж деньє, а потім його запитую: «Чоловіче добрий, оті двоє дівчаток — незайманиці?» — «Брате, — відповідає він, — два роки я ношу їх отак, і оця, що спереду, завжди перед очима у мене, то, по-моєму, вона незаймана; а проте я не дав би спалити за це руку. Що ж до тієї, що ззаду, то я аж ніяк не ручуся».

— Свята правда, — озвався Пантагрюель. — Який же ти славний хлопчина! Я велю тебе вбрати у мої ліврейні барви.

І він одягнув Панурґа за останньою модою; а що Панурґ захотів, аби матня його плюндрів була три фути завдовжки, але не кругла, а чотирикутна, то йому так і зробили, і Панурґ аж очі на себе вбирав. І сам Панурґ часто казав, що людство ще не здогадується про переваги і користь довгої матні, але незабаром до нього це дійде, бо всі пожиточні речі винаходять свого часу.

— Хай Бог береже того (казав він), кому довга матня врятувала життя! Хай Бог береже того, кому довга матня принесла одного дня сто шістдесят тисяч і дев'ять екю! Хай береже Бог того, хто завдяки своїй довгій матні врятував цілий город від голодної смерти! І, далебі, я таки напишу книгу Про вигоду довгої матні, щойно тільки випаде більше дозвілля.

І справді, він зладив гарну і велику книгу з ілюстраціями, проте вона так і не вийшла друком, оскільки я знаю.

Розділ XVI
Про норови та звичаї Панурґові

Панурґ був середньої статури, ані високий, ані низький, і ніс мав крюкастий, схожий на колодочку від бритви; на свої тридцять п'ять чи десь так років був не надто таланистий, живий образ гречности, хіба що трохи паливода і з пупка слабий на хворобу, про яку тоді казали так:

Найбільший біль — це безгрошів'я.

А проте він знав шістдесят три ярміси ходити на роздобутки, з яких найчеснішим і найпосполитішим були хапанці, у Парижі він був шурубура, махляр, гульвіса, гультіпака і плутько.

А власне, на землі найкращий син.

Любив наробити розгардіяшу сержантам і дозорцям. Збере трьох-чотирьох драбуг, напоїть їх надвечір, як храмовників; потім веде їх до церкви Святої Женев'єви чи до Наваррського колежу, саме перед обходом чати, про її наближення він дізнавався, поклавши шпаду на брук і припавши вухом до землі: якщо шпада дзвеніла, то це непомильна ознака, що чата близько. Тоді він із компаньйонами брав тачку, розгойдував її і пускав щосили просто під ноги чаті, від чого нетяги солдати гепали додолу, як свині, а бешкетники тікали у другий бік; бо ще й двох днів не минуло, як Панурґ знав уже всі паризійські вулиці, завулки і переходи, як свій Deus det.[197]

Іноді насипав у такому місці, якого нічному обходові не минути, гарматного пороху, відтак, побачивши чату, підпалював і втішно спостерігав, як тікають навзаводи доглядачі, переконані, що ноги їм палить вогонь святого Антонія.

Найбільше від нього перепадало бідолашним магістрам і теологам. Здибає когось на вулиці, і втне якусь каверзу: кому вкине калу за валик капелюха, кому начепить іззаду лисячого хвоста чи заячі вуха, або вигадає ще якесь мерзенство.

Одного дня, коли вчені мужі збиралися на вулиці Фуар, він скапарив так зване бурбонське вариво, наколотивши часнику, гальбануму,