Богиня і Консультант - Володимир Львович Єшкілєв
Старший подумки дозволив жриці підвестися і наблизитися. Він уважно оглянув її, поклав руку на її голову і сказав уголос:
— Карна утрай'а.
Аратара не вчила санскриту, але завдяки баченню зрозуміла, що Старший повідомляє їй — чи то комусь незримому і незмірно вищому — про завершення якогось спуску. Вона відчула, що ця звістка є благою і дозволяючою, що у ній міститься і Завіт вселенського чину, і одне з імен Богині, яку Праматері доби світлих тисячоліть знали як Карну — Межову і Ту, Що Кладе Край.
Юна Аратара Сьома до тої миті не знала про існування коронаційних формул з містким і всеохопним сенсом. Вона мимоволі захопилася образом проголошеного мегакляття і не відчула, як долоня Старшого накреслила незриме коло навколо купола її черепа. Вона лише почула слово:
— Арат'ханна.
І в цьому слові теж було так багато усього, що вона не подужала зрозуміти усієї глибини вимовленої Старшим праятни[115] і побачила лише, що йдеться про якесь мале зернятко, покладене у затишну колиску невідомого їй вічного знака.
Потім Старший безмовно покликав жрицю за собою і вони рудою стежиною рушили під високі соснові крони. Невдовзі у небі виник надсадний механічний звук: залізо гвинтів різало повітря. Гелікоптер пролетів за кількасот метрів північніше лісової галявини. Далматинець підвів морду до неба і гавкнув услід гвинтокрилові. А потім побіг за двома вищими істотами, яким іноді вдавалося розуміти його думки.
13
Сон Валерія Петровича у четверту ніч ув'язнення
Він побачив себе на червоній скелі, яка високо підносилася над океаном. Навколо було багато повітря: як вільного, так і скрученого вітрами у прозорі косички. Поряд із Мітеликом стояла рудоволоса Ірина Маргель. Вона була одягненою, як жриця Йіма з того видіння, що наснилося старшому консультантові у лісі. На шкіряному одязі червоною вохрою були накреслені хрестаті і сваргоподібні символи. На мідній блясі широкого ременя з грубої шкіри Мітелик побачив викарбувані змію і зірку, достоту такі, як на її «поясі вірності» у сні про школу X.
Руді патли Ірини стягували тонкі шкіряні ремінці. Її оленячу куртку оторочувало густе сріблясте хутро з надзвичайно шляхетним матовим відливом. Воно хворобливо мерехтіло під світлим низьким небом, яким воно буває на далекій півночі. Це мерехтіння вперто лізло Мітеликові в очі, а весь величний краєвид, навпаки, розповзався на плями і тікав від уважного розглядання.
«Твоїй подрузі дали ім'я, — сказала руда. — А я так і залишилася безіменною. Камінь не встиг наректи мене».
«Моїй подрузі?» — не второпав Мітелик.
«Тій дівчині з інтернату».
«Що означає «дали ім'я»?»
«Вона увійде у священні переліки Верховних Жриць як та, яка відродила ковен Курана. А мене у тих переліках ніколи не буде згадано», — Ірина зустріла очима погляд старшого консультанта. Йому здалося, що її зелені очі смикнули його до себе. Він навіть напружив спину, щоби не впасти під ноги безіменної жриці.
«Це, напевно, несправедливо», — припустив він, а сам подумав, що трохи заздрить покійному братанові Бобу. Анжела поряд з рудою виглядала підтоптаною куркою.
«Це справедливо. Хоча Каменеві я подобалася більше, ніж Аратара».
«Аратара?»
«Тепер вона Верховна Жриця Аратара. Шангар коронував її».
«Вигнанець?» — здогадався Валерій Петрович.
«Знаєш, чому ми прийшли сюди?»
«Звідки мені знати».
«Сюди іноді приходить Дракон. Він полюбляє дивитися на море».
«Справжній Дракон?»
«Так».
«З трьома головами?»
«Ні, з одною головою».
«А я тут до чого?» — насторожився старший консультант.
«Він хоче з тобою поспілкуватися».
«Дракон хоче поспілкуватися зі мною?» — Мітеликові захотілося прокинутися.
«Не бійся. Він не зробить тобі нічого поганого. Він дуже древній і мудрий».
«Древній, як Камінь?»
«Дракони жили у нашому світі за мільйони років до того, як сюди принесло Камінь».
«Камінь — прибулець?»
«Кажуть, що його породив далекий світ».
«А Богиня?»
«Камінь і Богиня, Богиня і Камінь, — жриця-без-імені посміхнулася. Посмішка перетворювала її обличчя з просто красивого на магнетичне. Такими обличчями ілюстратори дитячих казок наділяють добрих принцес і фей. — Хто його знає, чи вони окремо, чи вони разом — Богиня та її Камінь. Чи існував би Камінь, якби не було Богині? Чи не припинилась би Богиня, коли б щез Камінь? Цього навіть Дракон не знає».
«А що він знає?»
«Він, наприклад, знає, як Першообрана Йіма отримала Камінь».
«А ще що він знає?»
«А про що ти б хотів довідатися?» — почув Мітелик голос, який був разюче подібним на голос його батька.
Він обернувся і злякався. За кілька метрів від нього, на іншому відрозі скелі, стояв триметрового зросту динозавр. Тіло ящера вкривало коротке яскраво-червоне пір'я. Він тримався за скелю могутніми лапами з трьома чорними кігтями на кожній. Товстий хвіст постійно рухався, немов шукаючи опору. Його голова, повернута профілем до Валерія Петровича, дивилася на старшого консультанта великим круглим оком.
«Я хочу знати… чому я ще живий?»
«Ти в руках східних. Їхні думки закриті для мене».
«Отже, ти знаєш далеко не все».
«Але я знаю, що
