Старо-світські батюшки та матушки - Іван Семенович Левицький

– У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п'ють рано й вечір,– говорив Млинковський цивілізаторським тоном.– Встанемо вранці, продеремо очі та зараз за самовар. Завтра раненько, паніматко, попоштуйте мене й моїх дочок чайком.

– Добре, наставимо самовар і завтра вранці,– сказала Онися.

Одіславши віз, навантажений з горою мішками, отець Харитін вернувсь у хату. Погонич, попасши коні, рушив з двору. Онися вгляділа в вікно, що коні рушили з двору, й трохи не зомліла; вона догадалась, що Млинковський привіз до неї дочок на прохарчування, певно, на довгий час.

– А що, панотче, час по чарці, але тільки по одній,– сказав Млинковський.

– А чом не по дві або й по три? – сказав отець Харитін.

– Лічусь, панотче: більше чарки не можна,– груди болять чогось.

– Чим же ви лічитесь? – спитав отець Харитін.

– Слив'янкою ж, панотче, як я вам казав. Ото добре, що в вас є слив'янка. Оце їжджу по батюшках та лічусь, знаю, що в матушок стоять барила з слив'янкою в льохах,– давай, думаю, поїду та повидираю мед з бджіл,– зашипів Млинковський.

Панни подали чай. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати. Подали бутиль слив'янки. Млинковський налив здоровий стакан і вихилив до дна, потім налив другий стакан і поставив перед собою.

– Чи це в вас, панотче, тільки дві хатини, як дві клітки? – спитав Млинковський й заглянув в кімнату.

– Є ще й третя,– недавно перегородив здорові старинні сіни стіною й зробив кімнату для дочок,– сказав отець Харитін.

Млинковський пішов оглядати кімнату й ліжка. Він розміркував, скільки дочок накинути батюшці на прохарчування. Вийшло, що можна накинути тільки дві, бо двом останнім не було де спати.

– Та й добра ж у вас слив'янка! Така смачна, що я, мабуть, не швидко оце вирвусь з вашої хати,– сказав Млинковський, хилячії наливку та прицмакуючи.

– Пийте на здоров'ячко та очунюйте,– тихо обізвався отець Харитін.

«Коли б була знала таке лихо, була б накидала полиню в барило,– подумала Онися.– Видудлить оцей циган усе барило».

– Коли ви обідаєте? – спитав Млинковський в отця Харитона.

– Та вже ж не проти ночі, а вранці, по-сільській,– сказала Онися.

– По-сільській, як надворі світає! А в нас в городі тоді ще сплять, а обідають аж опівдні, а вранці тільки чай п'ють та снідають,– натякав Млинковський так, що аж пальці було знать.– Ми звикли спати довго, а обідати в ваш полудень.

Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати, показуючи, як вчила їх мадам. Млинковський видудлив за вечір сливе цілу макітру слив'янки.

– Ну, та й добра ж у вас слив'янка,– говорив Млинковський, цмакаючи губами.

– Чи хоч трохи вам полегшало, Крискен-те Харлампійовичу? – спитав батюшка.

– Ого! ще й яка полегкість! Так неначе хто помазав медом по грудях та по животі. Чи не можна, паніматко, наточити ще макітерку на ніч? – просив столоначальник шипучим голосом.– В мене вночі спадає смага на рот та на губи,– треба промочувати.

Після вечері Онися мусила йти в льох і наточити другу макітру. Млинковський лічився таким способом до півночі, потім день і другий. Онися якось догадалась і розвела наливку водою. Млинковський покуштував, сплюнув і зараз попросив одвезти його до сусіднього батюшки, в котрого було дві дочки. Отець Ха-ритін догадався, що час давати столоначальникові хабара.

– Оце я звелів набрати вам, Крискенте Харлампійовичу, мішок житнього борошна та мішок пшеничного. Прийміть, будьте ласкаві,– сказав отець Харитін.

– За житнє спасибі, а пшеничне візьму: моя жінка не любить житнього хліба,– так само од його слабує, як і я. Одначе... може, свині з'їдять! Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три,– сказав Млинковський.

– Добре, покладемо. Та, будьте ласкаві, вже не прогнівайтесь за мої книги,– сказав тихо отець Харитін.

– Там щось, панотче, ви наплутали в книзі «о родившихся»... гм... Така плутанина...

Розбирав я, розбирав та насилу лад дав. Здається, у вас цього року вродила картопля. Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три. Моя жінка страх як любить печену картоплю з маслом. Здається, у вас багато корів, і масло повинно бути?– сказав Млинковський.

– За це вже треба матушки спитати,– це не до мене стосується,– соромливо сказав отець Харитін.– Сало, знаю, що є, бо кабанчика закололи недавно.

Отець Харитін вийшов на часок і пошепотів з Онисею. Онися сердито забубоніла.

– Та й «одчоти» ваші поплутані. Господи, скільки я голову пополамав, поки дошпортав-ся, в чім діло... Чи вродило пак в вас просо або гречка? Моя жінка розвела кури, та качки, та індики, та й сам я од хороби лічусь курми та індиками. Вкиньте в віз з мішок проса або гречки,– жебрав Млинковський.

– Просо не вродило, а гречка вдалась добра,– сказав отець Харитін.

– От і добре! Вже «нема мені ні словечка,– нехай буде гречка»,– як співають в пісні. Звеліть же парубкові запрягти воли та вишліть до Шандри,– я туди зараз їду,– сказав Млинковський.– А дві мої дочки нехай трохи посидять у вас: і їм буде весело, й вашим дочкам веселіше, от і буде гаразд! Я, бачте, віз їх у гості до отця Мельхиседека, та думаю: нехай трохи повеселяться в вас, Онисіє Степанівно.

Онисія Степанівна не знала, що й казати: тільки очі витріщила на Млинковського.

– Прощайте, бувайте здорові! Завезете моїх дочок, коли ваша ласка, до отця Мельхиседека та кланяйтесь йому од мене низенько-низенько,– сказав Млинковський, тричі цілуючись з отцем Харитоном.

Перемлинкувавши пшеницю, гречку, а найбільше слив'янку в отця Харитона, Млинковський сів на віз з двома дочками й рушив далі в об'їзд.

– На той рік, як не помремо, як дасть бог діждати, налийте слив'янки добреньке барило. Скільки в вас слив в садку! Та які сливи! Яка слив'янка! Тільки, паніматко, не доливайте водою, а чистою горілкою або спиртом. Та не беріть спирту в Іцька, а в Берка: Іцьків спирт тільки гусям пити, а не столоначальникам,– гукнув з воза Млинковський, виїжджаючи з двору на чужих конях. За ним рушив з двору воловий віз, повний мішків.

Дві панни Млинковські вгніздились на ніч на ліжку отця Харитона й вигрівались в перинах трохи не до півдня. Онися Степанівна мусила, зціпивши зуби, спати в пекарні на печі. Панни вважали на себе, як на правдивих столоначальників, і коверзували в чужій господі незгірше свого татуня. Онисія