Подорож на край ночі - Луї Фердінанд Селін
Лола помітила, з якою цікавістю я слухаю, і гострим, пильним поглядом утупилась у моє обличчя. Лола не пила. Чоловіки, тутешні Лолині знайомі, тобто американці, на відміну від мене ніколи не ганьбились таким гріхом, як цікавість. Я бентежився, відчуваючи, що Лола наглядає за мною. Мені кортіло розпитати тих жіночок геть про все.
Нарешті гості, розпалені алкоголем, сексуально збуджені, підвелись і пішли, ноги їм запліталися. Вони посміювались, і далі теревенячи про напрочуд витончений та цинічний еротизм. Я відчував у цьому присмак єлизаветинської доби і сам би залюбки пройнявся її вібраціями, вочевидь украй вишуканими й зосередженими на самісінькому кінчику мого органа. Але, на превеликий жаль, я тільки уявляв собі це біологічне причастя, вирішальне під час подорожі, цей одвічний життєвий поклик, і засмутився ще дужче. Незціленна меланхолія.
Тільки-но приятельки ступили за поріг, Лола вже не ховала свого роздратування. Інтермедія їй не сподобалась. Я й слова не зронив.
— Ну й сучки! — лайнулась вона через кілька хвилин.
— Звідки ти знаєш їх? — запитав я.
— Це мої давні подруги.
Я побачив, що тієї миті Лолі зовсім не хочеться говорити про них, а зверхня й зарозуміла поведінка жіночок свідчила, що в певному середовищі вони мають перевагу над Лолою, ба навіть становлять для неї великий і незаперечний авторитет. Дізнатися щось більше мені не судилося.
Лола сказала, що їй треба вийти до міста, проте запропонувала посидіти в неї вдома й зачекати, поки вона повернеться, а тим часом, якщо я й далі голодний, можна щось попоїсти. Покинувши готель із неоплаченим рахунком і не маючи наміру вертатися туди, я, звичайно, зрадів її ласкавому дозволові; мені дістанеться ще кілька хвилин тепла, перше ніж подамся на вулицю, і — матінко! — яку страшну вулицю!
Опинившись на самоті, я пішов коридором туди, звідки, як я бачив, виходив був Лолин негр. На півдорозі від вітальні ми зустрілися, і я потис йому руку. Відчувши довіру, негр повів мене на добре обладнану і впорядковану кухню, набагато доладнішу й гарнішу за салон. Там він одразу заходився плювати просто переді мною на чудову кахляну підлогу, і то так, як уміють лише негри: далеко, часто й неперевершено. З чемности я теж узявся плювати, але де мені до нього дорівнятись! Ми відразу стали щирі, мов приятелі. Лола, почув я від нього, має човнову станцію на річці, дві машини й підвальчик, де подають алкогольні напої з усіх країн світу. їй надсилають каталоги з великих паризьких крамниць. Оце й усе. Негр без угаву повторював уже розказане, і я далі не чув його.
Я задрімав, сидячи на кухні, і в моїй пам'яті заворушилася минувшина, часи, коли Лола покинула мене у воєнному Парижі. Лови, цькування, засідки, лицемірна стоголоса брехня, Мюзін, аргентинці та їхні напхані м'ясом пароплави. Топо, ватаги поранених з майдану Кліші, Робінзон, хвилі, море, нужда, білісінька Лолина кухня, її негр і більше нічого, та ще я на тій кухні, але бачу себе немовби збоку. Все могло б тривати й далі. Війна попалила одних і зігріла інших, так само як вогонь пече або гріє залежно від того, де сидиш: у вогні чи біля вогню. Метикуй як слід — і цього досить.
А Лолині слова таки правда, я дуже змінився. Життя скручує людину і нівечить їй обличчя. В Лоли теж знівечене обличчя, але менше, набагато менше. Голодранцям завжди непереливки. Нужда незмірна, витираючи помиї всього світу, вона користується вашим обличчям як ганчіркою. Тож залишаються сліди.
А втім, мені здалося, ніби я помітив у Лолі щось нове, хвилинки пригнічення, зажуру, виломи в її дурнуватому оптимізмі, хвилинки, коли людина мусить набратися сили, аби пронести трохи далі тягар свого життя і своїх літ, дарма що він і так затяжкий для ще властивого нам завзяття, для нашої паскудної поезії.
Лолин негр зненацька затрусився. Спілкування збадьорило його. Новий мій приятель, він дививсь, як я запихаюсь тістечками й допадаюся до сигар. А потім з величезною обережністю витяг із шухляди важку кулю свинцевої барви.
— Бомба! — несамовито вигукнув негр. Я відсахнувся. — Свобода! Свобода! — загорлав він радісно.
Згодом поклав кулю назад і знову неперевершено плюнув на підлогу. Яке піднесення! Негр упивався радістю. Його сміх передався й мені, мене аж на кольки брало. На один вибрик більше або менше, казав я собі, — яка різниця? Коли Лола нарешті повернулася, ми обидва, повиті димом, сиділи в салоні й качалися з реготу. Вона вдала, ніби нічого не бачить.
Неф чимдуж забрався на кухню, а Лола повела мене до своєї кімнати. Я побачив, що вона сумна, бліда і дрижить усім тілом. Куди вона ходила? Швидко западав вечір. Це була година, коли американці розгублюються, бо життя навколо них вібрує вже уповільнено. В гаражі одне авто на двох. На мить запанувала напівдовіра: слід поспішити і скористатися з неї. Лола, збираючись, напалася на мене з запитаннями, але тон, яким вона розпитувала про моє життя в Європі, страшенно дратував мене.
Лола навіть не крилася з думкою, ніби від мене можна сподіватись усякої мерзоти. Ця гіпотеза не зачіпала мене, тільки трохи бентежила. Лола, звичайно, здогадувалась, що я прийшов до неї по гроші, і саме тому між нами виникла цілком природна ворожість. Від таких почуттів недалеко й до лиха. Точилася банальна, млява розмова, і я просто зі шкури пнувся, щоб ми не розсварились остаточно. Лола запитала мимохідь і про мої генітальні походеньки, чи під час своїх мандрів я не залишив десь малої дитини, яку вона могла б усиновити. Дивні думки лізуть їй у голову. Всиновлення — її улюблена цяцька. Вона гадала, що такий невдаха, як я, напевне позалишав невідоме потомство мало не в кожній країні. Вона заможна, призналася мені Лола, і гине через те, що не може присвятити себе маленькій дитині. Вона поперечитувала всі книжки з виховання дітей, а надто ті, що ронили сльозу за радощами материнства, — такі, що, коли засвоїти їх до решти, назавжди відберуть охоту злягатися. Кожній чесноті — своя гидомирна література.
З огляду на виняткове Лолине бажання пожертвувати собою задля «маленької істоти», мені вочевидь не поталанило. Адже я міг запропонувати їй тільки свою, вже велику істоту, яка, на її думку, гидка і мерзенна. Тож на успіх можуть претендувати тільки
