Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

— Ні, браток, я не гірше тебе і твого.... Комітету знаю оперативну обстановку Катеринослава. А тому слухай чи десь записуй мій наказ, що вам робити і як робити...

Звісно, більшовиків послав Махно якнайдалі від складів боєприпасів, бо не безпідставно подумав: "Дивися, дурні-дурні, а хитрі! Знають, де сало лежить... Дулі вам — а не боєприпасів! Тільки за них ми й будемо класти свої голови..."

Більшовикам вкрай не сподобалося таке розпорядження. На черговому засіданні свого повстанського комітету багато з них уже називали Махна не великим воєначальником, а великим шахраєм і навіть простим розбійником з широкої дороги. Та поїзд уже пішов — Махна не зупинить тепер ніхто, і більшовикам довелося проковтнути гірку пілюлю.

Наступ на Катеринослав був намічений на ранок 26 грудня 1918 року. Сам "батько" з кіннотою і кулеметними тачанками напередодні приїхав у Нижньодніпровськ, де вже з тиждень хазяйнував зі своїм загоном його сподвижник Марченко.[35] Прибув сюди з Синельникова із загоном кавалеристів і Семен Каретник. Хлопці — бойові, рвалися у бій, хоча їм ще не доводилося мати справу з великим промисловим містом. В степах вони — боги, а ось у місті... Махно їх заспокоював, мовляв, не хвилюйтеся, у Катеринославі довго не затримаємося, на біса він нам здався, захопимо побільше боєприпасів, щось з одягу — і гайда за вітром у гуляще поле.

— Тоді швидше веди нас, "батьку". Бо руки сверблять, — говорили йому командири.

— Не поспішайте... Піджену потяг, сядете всі в нього — і тоді потихеньку в місто. Аби ви благополучно проїхали міст через ріку.

Їхній потяг ішов за звичним графіком і вже був на небезпечному містку о четвертій годині ранку. В тамбурах стояли хлопці й дівчата, сміялися, жартували, навіть у кількох вагонах співали українські пісні. Їхніми заспівувачами були Галина Кузьменко, Фаїна Гаєнко і Нюся Дерко, яку наказав Махно взяти в губернію, щоб звикала не лише до горшків, а й до справжнього бою. На містку, за попередньою домовленістю, Іван Негребецький затягнув пісню "Розпрягайте, хлопці, коні". Її підхопили в усіх вагонах і тамбурах. Петлюрівці, котрі охороняли міст, зачувши таку чудову та милу їхньому серцю пісню, вийшли зі своїх укриттів, махали співакам руками і, видно було, також підспівували. Галина Кузьменко, яка стояла в тамбурі, навіть посилала кулеметникам-петлюрівцям повітряні поцілунки і гукала їм: "Я вас люблю!" і "Слава Україні!".

Міст, таким чином, проїхали благополучно. А ще хвилин через десять вони були на залізничній станції. За півгодини вивантажилися, вишикувалися ланцюжком — і вперед на місто! Лише Ваня Негребецький залишився зі своїм загоном в околицях станції, і недарма. Незабаром він підбіг до Махна й доповів:

— "Батьку", я знайшов на платформі аж шість гармат! — і радий, як вовк козеняті. Він, артилерист царської армії, давно мріє очолити батарею, а "батько" все садить його на коня. "Ну, — подумав Іван, — тепер нізащо не покину знайдених гармат".

А Махно розпорядився:

— Викочуй їх на вулицю і пошвидше тягни на Провіантову вулицю. Там у десятому будинку засіли петлюрівські штабісти і чинять шалений опір.

Коли одна з гармат була підвезена в зазначене місце, Махно навів її на штабний будинок і розніс його вщент першим пострілом. Будинок, що стояв поряд і з якого також шалено огризалися петлюрівці, зніс з лиця землі також одним пострілом сам Негребецький. І вже після цього царський артилерист сказав, усміхаючись:

— "Батьку", може зміниш свого Козачка і свою кулеметну тачанку на навідника біля гармати? Ти чудово націлюєш.

— А що, може й зміню!.. Мені сподобалося.

Під'їхала тачанка, і Нестор сів у неї.

— Ваню! Ти залишайся тут: вантаж на платформу гармати, у вагони — боєприпаси, що відбили в петлюрівців, і відразу ж, не гаючи ані хвилини, відправляй їх у Гуляйполе, — вже на ходу розпорядився Нестор. — У місті ми й без тебе справимося. Бачиш, шароварники тікають від нас, як миші від кота.

— "Батьку", а я хотів піти у музеї, подивитися місто, — забідкався Негребецький.

— Виконаєш завдання — і на всі чотири сторони світу. Тільки захопи з собою Кузьменчиху, бо й вона мені голову прогризла за музей Яворницького. Може і я до нього зайду, коли впораюся.

Тачанка рвонула з місця і понесла грізного отамана у центр Катеринослава. Захищали місто від махновців розхвалені Симоном Петлюрою стрілецькі полки Гулого-Гуленка. Підготовлені до опору вони були зовсім слабо, бо не чекали ніякого противника, а тим більше цього жахливого для них Махна. Тож, коли відчули, з ким мають справу, були просто деморалізовані. Багато їхніх вояків взагалі не чинили ніякого опору, піднімали вгору руки й кричали: "Брати! Рідненькі! Не бийте нас! Ви ж і