Присмак волі - Володимир Кільченський

Теслі весело подивилися на Андрія, і хтось із них жартома кинув:

— Та ні, козаче, це пану Вишневецькому будемо палю в лупу вставляти!..

Наближався вечір, і хлопці вже вкотре обмірковували з Петром свої дії щодо таємного проникнення у фортецю. Раз у раз Петро малював на піску свої задумки, а хтось із козаків заперечував, мовляв, так не вийде, і все починалося спочатку. Особливо вміли вставити «шпильку» в Петрів план Макар та Кузьма, які, за їхніми словами, вже добрий десяток фортець брали, і навіть одну в Трабзоні.

Нарешті під вечір усі питання узгодили, але на душі в Андрія Підлужного було неспокійно, та, мабуть, й інші також хвилювалися перед майбутнім приступом.

Перед заходом сонця всі були вже напоготові. Швидко осідлали коней та пустилися в обхід замку, який братимуть приступом від річки Гнилої. Тепер разом із ними було десятка зо два простих козаків, які охоронятимуть лазутчиків, якщо щось повернеться не в той бік..: Прилаштувались на ночівлю в п’ятистах сажнях від мурів замку. Петро наказав усім спати, а варту нестимуть приставлені козаки.

Серед ночі всі дружньо прокинулися від дотиків вартових і поспішили ланцюгом до замку, що височів зовсім поряд. Рів перед цією спорудою був незахищеним, але Петро Гусак послав уперед одного з приставлених козаків, для впевненості, і той, повернувшись, підтвердив, що за ровом немає нікого. Цього разу, розтягнувшись уздовж муру, козаки довго вдивлялися в його вежі, намагаючись помітити бодай найменший рух вартових на стінах. Петро дав знак, і козаки наблизилися до стін для закидання «кішок» з мотузками, а знизу лишили тільки Голоту та Підлужного, що готові були своїми стрілами вразити тих, хто спробує перешкодити дев’ятьом козакам дертися по стінах. Андрій сидів на деякій відстані від Санька і міцно стискав правицею тятиву. За якусь мить побачив, як на стіни полетіли гаки з мотузками, проте деякі з них попадали на землю, не зачепившись за стіну.

У стані ворога поки що все було тихо, і от знову три гаки полетіли на стіну і зачепилися за якісь виступи. По мотузках уже дерлися хлопці з їхньої десятки, і Підлужний не зводив очей зі стіни, де кожної миті могли з’явитися вартові. Через якусь хвильку до Андрія донеслися звуки людських голосів, і він побачив, що перед самим гребенем стіни застигли в очікуванні його товариші.

Лазутчики могли вже бути на стінах замку, але майнуло світло від смолоскипа, і двоє вартових наблизилися до карниза і стали оглядати зовнішні стіни фортеці. У Андрія щось аж засмоктало під серцем від напруги, і він, прицілившись у ближчого від себе, вже не випускав його з очей, а почувши умовний звук від Санька, випустив стрілу, коли дозорець уважно оглядав те місце, де на мотузках, притиснувшись до стіни, застигли його товариші. Так і не встигши випрямитись, польський вартовий завалився головою вниз, прохрипівши щось перед смертю, а за ним навздогін уже летів його товариш, немовби доганяв смолоскип, який випустив зі своєї руки. Підлужний побачив, як смолоскип висвітив на мить темні обриси козаків, що прилипли до стіни в очікуванні подальших подій. Та за якусь мить козацькі постаті вже мелькали нагорі. Андрій подався вперед, до мотузок, що звисали зі стін.

Нагорі було тихо. Андрій краєм ока побачив смолоскип, що догорав у траві, і став швидко видиратися на стіну замку. Поряд дерся Голота. Вони одночасно виглянули з-за гребеня і побачили, що в першого гурту все склалося добре. Швидко перестрибнули через карниз і вже були біля своїх. Петро зібрав усіх до гурту і, поділивши по двоє, дав наказ тихо прибирати вартових, поки ще владарює темрява.

Андрій із Саньком поскидали з себе луки і швидко подалися за товаришами — шукати «здобичі» для своїх ножів. Не полюбляв цю справу з ножем Підлужний, а Санько, який знав про це, посварився на нього кулаком. Вони тихо рушили вглиб фортеці. Попереду, ледь перебираючи ногами, йшов Голота. Раптом він підняв руку, і Андрій зупинився, затамувавши подих, намацав руків’я ножа. За якусь мить до Андрія долинув ледве чутний зойк. Із темряви випірнув Санько і стиха прошепотів:

— Один дрімав неподалік, а далі я почув розмову людей, там їх щось багатенько... Вертайся до десятника і скажи, що ми вдвох не впораємося...

Андрій обережно пробрався до місця їхнього підйому та стиха пугукнув по-совиному. Зараз же від стіни відділився темний обрис Петра, і Підлужний пошепки доповів йому все як є. Петро Гусак доручив Андрієві хутко повернути тих, хто ще не встиг далеко відійти, а сам наблизився до стіни, де звисали мотузки, і тричі пугукнув у темряву ночі. Звідти двічі обізвалися, і ось уже п’ятірка з допоміжних козаків дерлася по карнизу фортечної стіни.

Андрій швиденько наздогнав хлопців, які пробиралися у протилежний бік, і вони один по одному вже з’являлися побіля Петра.

— Добре, що швидко зібралися, козаки... Там, ліворуч, сторожа польська не спить, нас чекають... Давайте вдаримо по них, і ця стіна буде в наших руках. Скоро вже почнеться приступ, от і допоможемо нашим швидко вибратися на стіни! — зауважив Петро.

Усі все збагнули, проте дивилися на десятника з німим запитанням: «А чи впораємося?» Розтягнулися ланцюгом і швидко пішли у тому напрямку, де засів на чатах Санько Голота. Він здогадався, що крадуться свої, і, вийшовши з темряви, неголосно вимовив:

— Сидять вони, Петре, там, нас не ждуть... Може, вдаримо?

— Вдаримо, Санько! — підтвердив десятник, і вони з оголеними шаблями кинулись до ворожої сторожі.

Звичайно, ляхи не чекали таких «ранніх» гостей, і за лічені хвилини на прохолодне каміння фортеці повалилися тіла захисників. Проте польська сторожа швидко оговталась та при своїй чималій чисельності стала відчайдушно відбиватися, а де й наступати на своїх