Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Франц витріщився на нього: «Та я зараз від сміху лусну. Ви що, серйозно?» — «А часом я зменшую витрати на п'ять пфеніґів й кидаю свою листівку зразу людям у поштову скриньку». — «Бігаєте, збиваєте ноги, задихаєтесь, і заради чого?»
Вони вийшли на Александерплац.
Там зібрався натовп, вони підійшли ближче. Коротун зі злістю зиркнув на Франца.
«А ви спробуйте прожити на вісімдесят п'ять марок на місяць!» — «Та ж послухайте, вам треба подбати про збут. Якщо хочете, я можу у своїх знайомих попитати». — «Що за дурниці! Хіба я вас просив про це? Свої справи я роблю сам і з компаньйонами не працюю».
Вони стояли посеред натовпу, то була звичайна вулична бійка. Франц озирнувся за коротуном, але той уже десь запропастився. «І довго він так бігатиме? — дивувався про себе Франц. — Такого мені ще не траплялося бачити, луснути зі сміху можна. Але де ж та біда сталася, через яку били в дзвони?» Він зайшов у невеличкий шиночок, замовив чарку кюмелю, погортав «Форвертс»[126], «Локальанцайґер»[127]. У них також не було нічого особливого, як і в ранковій газеті: великі перегони в Англії, а ще у Парижі; напевне, довелося їм купу грошей виплатити. Може, коли так у вухах бамкає, то ознака того, що й мені пощастить.
Він уже збирався було розвернутися й піти додому. Але потім вирішив перейти дорогу й поглянути, що там робиться в натовпі. «Великі ковбаски із салатом! Великі ковбаски із салатом! Сюди, хлопче, тут великі ковбаски! «Монтаґ морґен», «Ді Вельт», «Ді Вельт ам Монтаґ»!»
Чи ти ба! Ці двоє б'ються вже півгодини, а чого — невідомо! Так тут до ранку можна простояти. У вас тут що, абонемент на стоячі місця, як у кіно, чого це ви стільки місця займаєте? Ні, це ж треба, куди такому шмаркачеві стільки місця. О, зараз він його незлецьки віддухопелить!
Франц проштовхався наперед — хто ж це там б'ється? Та він же знає цих двох хлопців, вони з Пумсом тирлуються. Це ж треба! Диви, як той високий затис іншому голову, а той — гоп! і в калюжу його повалив. Хлопче, і ти дозволяєш, щоб отакий вишкварок збивав тебе з ніг, ну ти й слабак. Гей, чого це ви так штовхаєтесь? Фараони, лягаві, лягаві, шухер, шухер! Крізь натовп пробираються двоє поліцаїв у дощовиках з каптурами. Шмиг — малий узяв ноги на плечі й зник у юрбі. А другий, високий, ніяк не може на ноги звестися, таки добряче одержав по ребрах. Тут Франц проштовхався аж до нього. Не залишати ж його лежати на землі, ну й народ, ніхто навіть не підійде. І Франц підхопив високого попід руки — й ходу. А поліцаї вже випитують: «Що тут відбувається?» — «Та побилися якісь двоє». — «Ану, розійдіться, проходьте, проходьте». Ото розгавкалися на людей, коли треба, так їх немає, завтра б іще припхалися. Та вже розходимося, пане вахмістре, розходимось, не треба хвилюватися.
Франц затяг високого в якийсь темний під'їзд на Пренцлауерштрасе; всього за два будинки звідси стоїть той дім, з якого через чотири години вийде товстун без капелюха, той самий, який заговорить до Циллі. А вона пройде повз, але наступного вже не пропустить, от же мерзотник цей Франц, це ж треба, яка підлота.
А Франц тим часом цяцькається у під'їзді з отим гнилим Емілем. «Давай, Емілю, вставай, зайдемо в яку-небудь кнайпу. Нічого ж страшного не трапилося, подумаєш, одержав під ребра. Лише треба трохи одяг почистити, а то позбирав увесь бруд з асфальту». Вони переходять через дорогу. «Тепер я здам тебе в перший-ліпший шинок, Емілю, а сам — додому, мене наречена чекає». Франц потис йому руку і зібрався було йти, як той гукає до нього: «Франце, можеш зробити одну послугу? Мені сьогодні треба товар у Пумса забрати. Ти не заскочиш до нього? Тут усього три кроки, вхід з вулиці. Будь другом, сходи!» — «До чого тут я? У мене нема часу». — «Та ти тільки передай, що я сьогодні ніяк не зможу прийти, адже він чекає на мене. Бо інакше все зірветься».
Лається про себе Франц, але йде до Пумса; ну й погодка, а тут ще цей клопіт, мені треба додому, Циллі, напевне, вже дочекатися не може. От бевзь цей Еміль, невже він гадає, що в мене вільного часу — хоч лопаю греби? І рушив швидким кроком. Біля ліхтаря стоїть якийсь чоловічок, щось вичитує із записника. Що за один, о, та ми ж знайомі. «А, це ви, пане сусіде. Ви ж із того будинку, де продавалася машинка для віджимання білизни й холодильна шафка. Так ось, як будете вертатися додому, то вкиньте, будь ласка, їм цю листівку, а я на одній поштовій марці зекономлю». І тицяє у Францову руку листівку про збіг несприятливих обставин. Узяв Франц листівку та й пішов собі далі. Він ту листівку спершу Циллі покаже, бо справа не надто спішна. Франц підсмішковується над божевільним коротуном з його поштою, який бігає без упину і до всього прицінюється, а грошей катма, йому точно однієї клепки в голові бракує, та й, мабуть, не однієї.
«Добридень, пане Пумс, тобто добривечір! Не дивуйтесь, що я до вас зайшов. Я маю вам щось на словах передати. Одне слово, йду я через Алекс, а на Ландсберґерштрасе бійка. Думаю, піду подивлюся. І кого ж я там бачу? Ваш Еміль, отой довготелесий, побився з малим, що зветься, як і я, Франц, ну, ви знаєте». На це пан Пумс відповів, що він і так уже нині думав про Франца Біберкопфа, він, мовляв, помітив сьогодні, що між тими двома якась сварка. «Отже, високий не прийде. То, може, ви заміните його, пане Біберкопф?» — «А що треба робити?» — «Зараз уже близько шостої. О дев'ятій треба забрати товар. Біберкопфе, сьогодні ж неділя, вам все одно робити нічого, а я компенсую всі витрати, ще й зиск матимете, десь так марок п’ять за годину». Франц завагався: «П'ять марок?» — «Так, я опинився в прикрій ситуації, ті двоє мене підвели». — «Та малий ще прийде». — «Ну то як, домовилися? П'ять марок і компенсація всіх витрат, ну гаразд, хай буде п'ять п'ятдесят, зайве не торгуватимуся». Франц спускається сходами за Пумсом та подумки
