Після кави - Абдул Рашид Махмуді

— Що це за мова?

— Сербохорватська, — відповів чоловік.

— Але вона не дивиться на ноти, — зауважив Мідхат.

— Вона незряча, — відповів чоловік.

Незряча? А співає чудово? Чому ні? Хто сказав, що для музики потрібні очі? Але якби сліпі музиканти були настільки талановитими, як ця дівчина, — якби вони могли розважати людей зрячих і не відчувати себе обділеними? Хіба вони не відчували б, що віддають, нічого не отримуючи натомість?

З того самого моменту — моменту піднесення, досягнутого завдяки співу, — він уже не міг терпіти самотності. У ньому ніби зрушилася сила, яка дрімала, аж поки її не розбудив далекий голос дівчини, що лунав із бездонних глибин. Чому йому стало сумно зараз, коли він слухав незрячу співачку і його переповнювала радість?

І чому він відчув, що Відень загострює переживання, хоч іще зовсім недавно музика розбудила почуття в душі? Він уже не знав, що робити й куди подітися. Вечір був прохолодним, ніби день не знав ні сонця, ні світла, ні радості, і ніби карнавал відбувся в минулому, ніби Луї не святкував чудовий день і швидкоплинні мрії.

Мідхат недовго пройшов по Кертнерштрассе[38] і натрапив на дівчину, що грала на флейті, призупинився на мить, перш ніж піти далі. Приблизно за сто метрів внизу від флейтистки він натрапив на чоловіка, який грав на кларнеті. Мелодія була гарна, але, послухавши того «божевільного» кларнетиста, не схотів знову віддаватися магії музики. Потім він пройшов повз бородатого чоловіка, який грав на акордеоні, і перестав опиратися магії музики. Мідхату здалося, що він упізнав мелодію. Він приєднався до групи людей із цікавості. Молодик і дівчина сиділи, обхопивши одне одного на дерев’яній лавці посеред вулиці, як раптом без попередження встали й почали танцювати під мелодію. Мелодія танго. Так, це було танго! Він стояв, приголомшений. Музика танго ще в дитинстві зачепила його струни й пробудила в ньому нове усвідомлення світу. Але те, що він бачив і чув зараз, так відрізнялося від тієї пісні танго «Троянда моїх фантазій» Фаріда аль-Атраша[39] — делікатного та інтимного звернення до квітки. Це був гострий танець зі швидким темпом, коли танцюрист зійшовся з жінкою в русі, який нагадував сексуальне залицяння.

Танцюристка або фліртувала з чоловіком, або відштовхувала його, і він боровся з нею в тілесний битві, поки не переміг. Приборкував її доти, поки вона не послабила свої ланцюги й кинулася йому на груди, обхопила його ногу, а потім сперлася на його передпліччя, схилилася так, що її волосся торкалося землі, ніби в цій позі вона говорила: «Я твоя». В обох випадках музика була приголомшливою. Людство повинно дякувати Аргентині за танго, що виникло на околицях міста, несучи музику волоцюг і невдах, і яке він вперше почув іще дитиною в Ісмаїлії. Тепер мелодія знайшла його в цьому місці в центрі Відня, де пара сиділа разом посеред вулиці. Дивні пари зустрічались у Відні. У кожній європейській країні, де він жив, спостерігав, як поводяться закохані, але здавалося, що в австрійській столиці публічний вияв пристрасті був унікальним. У Лондоні бути пристрасним у громадських місцях здавалося надзвичайно безрозсудним і дурним вчинком: «Дурний хлопець і дурна дівчина крутять і тягнуть одне одного». У Парижі це несе відтінок ексгібіціонізму: «Привіт, усі, подивіться, які ми спритні, і подивіться, яке ми створили мистецтво з поцілунків». Але у Відні була ніжність і бажання спілкуватися доторком рук. Ніхто не турбував закоханих, а ті, своєю чергою, не хотіли нікого провокувати чи привертати чиюсь увагу. Неначе вони були парою голубів на фасаді собору, які зустрічають ранок поцілунками. Ось він сам блукав музичною вулицею, а мелодії переносили його в інший час, в інший світ. Коли Асмаган співала: «Що тобі залишається від блаженства, як не його тінь?», вона казала тільки те, що повідував Верді у своїй «Пісні пісень» з опери «Травіата»: «Насолоджуймося миттю захоплення. Час швидкоплинний, утім, я відчуваю радість у коханні. Я квітка, що цвіте, а потім зів’яне». Жоден із них не перевершив те, що хотів висловити Абу Нувас[40] у своїх віршах про вино; усі вони однаково передбачали небезпеку загибелі. Це були його сім’я і клан, його супутники й найближчі друзі. Він згадав пісок пляжу, блакитне озеро, Сальву в купальнику, яка закликала його покинути мілководдя й піти за нею, і він згадав плавність їхнього першого поцілунку...

* * *

Направду, був час, коли Мідхат справді намагався зрадити своїй дружині. Дізнавшись, що стан її батька погіршився й він при смерті, вона поїхала до Єгипту, а чоловік скористався нагодою та зробив два дурні вчинки. Перший полягав у тому, що він пішов до опери дивитися «Фіделіо» Бетговена, але Бетговен розчарував і не зміг змусити його закохатися в оперу. Другий вчинок стався, коли він зустрів на вулиці молоду жінку й запросив її на чашку кави. Жінка відразу прийняла запрошення й це збентежило його та викликало бажання поглибити знайомство до досягнення мети. Жінка була вихована й гарна з лиця, вочевидь, із хорошої родини. Але вона обірвала бесіду, поглянувши на годинник.

— Вибачте, що перериваю, але я маю йти, у мене робота.

— Даруйте, якщо я перебив ваші плани, — почав він вибачатися. — Неважливо, ми можемо зустрітися іншим разом і продовжити, де ви зупинились?

Мідхат знов почув, що вона «дівчина, яка працює», але не зрозумів натяків, тому вона пояснила:

— Я маю на увазі, що працюю з чоловіками, і вони оплачують мої послуги погодинно. Якщо хочете, ми можемо поїхати до вашого готелю або ви можете прийти до мене у квартиру за певну плату.

Він зніяковів... до нього дійшло.

Зустріч призначили в її квартирі. Оплату треба було здійснити наперед. Він оплатив аванс. Діставшись квартири, вона одразу пішла у ванну кімнату. Залишившись наодинці, чоловік намагався стримати тремтіння, що охоплювало його. Він ніколи раніше не знав «дівчини, що працює», а привид дружини постав перед очима. Дівчина загравала з ним по той бік дверей ванної кімнати й він намагався підігрувати їй, сподіваючись, що це допоможе йому впоратися з тремом колін.

— Як ти мене хочеш? — запитала вона. — Якщо ти хочеш, щоб я була гола, знай, що це дорожче коштує.

— Для мене це не має різниці, — відповів він. — Як хочеш, моя любове.

— Ти сказав «моя любове»? — крикнула вона зневажливо. — Не плутай речі. Ми тут, заради бізнесу,