Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

проте, невідомо на які кошти? Ми бачимо, як Джек Марнотрат гарцює в парку на коні чи мчить у бричці по Пел-Мел, ми їмо за його столом, заставленим найкращим сріблом. «Звідки це все береться?»— питаємо ми. Або ще: «І коли воно скінчиться?» Одного разу я чув, як Джек сказав: «Голубе, я маю борги в усіх європейських столицях». Колись воно таки скінчиться, але поки що Джек живе на повну губу, кожному приємно потиснути йому руку, ніхто не звертає уваги на зловісні чутки, що часом ходять по місту, і всі називають його добрим, веселим, відчайдушним хлопцем. На жаль, любов до правди зобов’язує нас визнати, що Ребека вийшла заміж саме за такого джентльмена, В його домі всього було досить, крім грошей, а їхнє ménage досить швидко відчуло в них гостру потребу. Тому Родон, читаючи одного дня «Газету» і наштовхнувшись на оголошення, що «лейтенант Дж. Осборн, купивши собі чин, став тепер капітаном замість Сміта, якого перевели в інший полк», сказав про Еміліїного коханого те, що й призвело до відвідин Рассел-сквер.

Родон з дружиною хотіли поговорити з капітаном Доббіном про аукціон і довідатись про подробиці катастрофи, яка спіткала давніх знайомих Ребеки, але той зник без сліду, і їм пощастило дещо дізнатися тільки від якогось носія чи перекупника, що завжди товчуться в таких місцях.

Глянь на тих носатих, — мовила Бекі, весело сідаючи в карету з картиною під пахвою. — Правда, вони схожі па коршунів після битви? — Не знаю. Я ніколи не бував на полі бою, кохана. Запитай Мартінгейла, він був у Іспанії ад’ютантом генерала Бейліса.

Він дуже добрий, той старий Седлі,— мовила Ребека. — Шкода, що його спіткало таке лихо.

Отакої! Таж маклери… вони до банкрутства звикли, — відповів Родон, зганяючи муху з вуха свого коня.

Мені так кортіло купити щось із столового срібла, Родоне, — мрійливо мовила його дружина. — Двадцять п’ять гіней страхітливо дорого за те маленьке фортепіано. Ми його разом купували в Бродвуда для Емілії, коли вона скінчила школу. Воно тоді коштувало лише тридцять п’ять.

Той… як же його… Осборн, певне, вшиється, якщо її батько збанкрутував. Який це буде удар для твоєї гарненької приятельки, га, Бекі? — Думаю, вона якось переживе, — засміялась Ребека. І вони поїхали, розмовляючи вже про щось інше.

Розділ XVIII
ХТО ГРАВ НА ФОРТЕПІАНО, ЯКЕ ПРИДБАВ КАПІТАН ДОББШ

На короткий час наша розповідь несподівано переноситься в коло славетних подій та осіб і близько торкається історії. Коли орли Наполеона Бонапарта, корсиканського авантюриста, знялися з Прованса, де вони відпочивали після недовгого перебування На острові Ельба, і, перелітаючи з вежі на вежу, нарешті досягли собору Паризької богоматері, то навряд чи ці величні птахи хоч мимохідь кинули оком на Блумсбері — невеличку околицю Лондона, таку тиху й спокійну, наче там ніхто й не помітив шурхоту могутніх крил.

«Наполеон висів на берег у Каннах». Ця звістка могла викликати паніку у Відні, змусити Росію вийти з гри, загнати в кут Пруссію, спонукати Талейрана й Меттерніха похитати головами, спантеличити принца Гарденберга, ба навіть ще й нині живого маркіза Лондондері; та як вона могла потривожити молоду дівчину з Рассел-сквер, перед дверима якої, коли вона спала, нічний сторож вигукував години; яку, коли вона гуляла в сквері, захищали огорожа й доглядач; яку, коли вона виходила бодай недалеко від дому купити стрічку на Саутгемптон-роу, супроводжував чорний Самбо з величезною палицею; про яку завжди дбали, яку одягали, вкладали в ліжко і берегли численні ангели-охоронці, безкоштовно й за гроші? Bon Dieu, скажу я, хіба не жорстоко, що вирішальна битва великих держав неодмінно мала відбитися на долі бідолашної безневинної вісімнадцятирічної дівчини, яка воркувала чи мережила комірці на Рассел-сквер? О ніжна, простенька квіточко! Невже грізне ревіння воєнної бурі досягне тебе й тут, під захистом Голборна? Так, Наполеон востаннє ставить усе на карту, і з цією подією якимось дивом пов’язане щастя бідолашної маленької Емілії Седлі.

Насамперед ця фатальна звістка змела достатки її батька. Останнім часом усі спекуляції злощасного старого джентльмена не мали успіху. Ризиковані заходи не вдавалися, купці банкрутували, гроші дешевшали, коли, за його розрахунками, мали дорожчати. Та навіщо вдаватися в подробиці? Всі й так знають, як тяжко домогтися успіху і як його довго треба чекати, зате втратити все можна дуже легко й швидко. Старий Седлі ні з ким не ділився своїм горем. Здавалося, що в його тихому, багатому домі все йде так, як звичайно: добродушна господиня, ні про що не здогадуючись, і далі гаяла час у метушливому безділлі й виконувала свої дрібні обов’язки, дочка, заполонена своїми егоїстичними сердечними справами, нічого не помічала навколо себе, поки не дійшло до остаточного удару, від якого загинула ця шановна родина.

Якось увечері місіс Седлі писала запрошення знайомим; Осборни давно вже влаштували в себе прохану вечерю, а їй не годилося відставати від них. Джон Седлі, повернувшись із Сіті дуже пізно, мовчки сидів біля каміна, дружина без угаву торохтіла, а Еммі, якась зажурена й наче хвора, подалася до своєї кімнати.

Вона нещаслива, — сказала мати. — Джордж Осборн її нехтує. Мене починає дратувати поведінка тих людей. Сестри вже три тижні до нас не з’являлися, а Джордж був двічі в місті й теж не приходив. Едвард Дейл бачив його в опері. Едвард одружився б з нею, я певна, та й капітан Доббін теж радий би, тільки я ненавиджу тих військових. Джордж став таким денді! З тими своїми військовими манерами! Нам треба декому показати, що ми не гірші за них. Тільки натякни Едвардові Дейлу й сам побачиш, що буде. Треба влаштувати прохану вечерю. Чого ти мовчиш, Джоне? Скажімо, через два тижні, у вівторок. Чому ти не відповідаєш? Господи! Джоне, що сталося? — Джон Седлі схопився з крісла назустріч дружині, що кинулась до нього. Він пригорнув її до себе і квапливо сказав:-Ми зруйновані, Бетсі. Нам треба починати спочатку, кохана. Краще, щоб ти відразу про все довідалася.

Вимовляючи ці слова, містер Седлі весь тремтів і насилу тримався на ногах. Він боявся, що ця звістка вб’є дружину, яка за ціле життя не почула від нього жодного