З ким би побігати - Давид Гроссман

Потім він випростався, на секунду втупив очі у стелю. Тамар зрозуміла, що він намагається згадати. Невпевнено Шай притиснув палець до правої щоки. Доторкнувся до підборіддя, до кінчика носа. Одного разу переплутав і зробив перекреслюючий знак, розтягнувши широко рот. А потім знову написав їй, літера за літерою:

— Нас обох уб’ють.

Праворуч гарячився маестро пили, переконуючи Шелі:

— У Ліфті? З росіянами? Ти що, сказилася?! Вони там геть відморожені...

— Чого б то? Що у них там є такого, чого тут немає? — спитала Шелі і несподівано розсміялася. Щось у її поведінці було сьогодні дивним, перебільшено-мінливим, але Тамар ніколи було розбиратися.

— Та у цих є «винт»! — пояснив довгий волосатий хлопець з мавпячою верхньою губою. — «Винт»! Так по-російськи шуруп називається, тому що він прямо в мізки тобі угвинчується: тр-р-р, як це саме...

Шелі із сумнівом похитала головою, і її зелене волосся, єдина яскрава цятка у всій кімнаті, заколивалося.

— Та ні, чуєш, це фосфор із сиропом проти кашлю і перекисом водню. Це, чуєш, серед наркоти — найбільша крутизна, героїн проти нього — трава! Та чого там — офіґенний кайф майже задарма.

— Я нізащо до такого не торкнуся, — сказала Шелі і тоненько захихикала. — Ну, максимум разок підігріюся!

Заглиблена в розмову із Шаєм, Тамар усе ж таки згадала: Шелі говорила, що не торкається до героїну.

Вона написала пальцями:

— У мене є план.

Шай почав повільно відповідати. Одна з дівчат помітила його дивні рухи і доторкнулася до плеча подружки, аби й та поглянула. Тамар швидко схилилася над своєю тарілкою і стала засовувати в рот холодну смаженю. Шай удав, ніби щось награє:

— Я на голці.

Тамар відповіла негайно, не підводячи голови від тарілки:

— Хо кин.

Тобто: «Ти хотів кинути». Вона вже усвідомила, що, незважаючи ні на що, Шай як і раніше розуміє її з півслова. Ще один добрий знак. Як у дитинстві, коли їм забороняли іноді розмовляти за їжею, коли намагалися якось обмежити їхнє нескінченне занурення у свій власний, закритий для дорослих світ. У ті дні перших складів їм було досить: «Я хо спа» або «Фу яка гид».

Шай відповів тільки хвилини через дві:

— Не мо сам.

— Разом.

Він опустив голову в долоні, і здавалося, вона важить цілу тонну. Тамар згадала пісню на слова Емілі Дікінсон «І felt a funeral in my brain»[38], яку співала в хорі.

Його пальці раптом так затремтіли, що Тамар злякалася. Всі, напевно, бачать, що тут відбувається. Він написав:

— Ти не мо са.

Вона відповіла:

— Я мо.

Він:

— Ід звід.

Тамар:

— Тіль з тоб.

Раптом він застогнав. Це був гучний, утробний стогін. Швидко встав і, намагаючись ухопитися за стіл, перевернув склянку. Запала тиша. Він хотів підняти склянку, але не зміг. Склянка просто вислизнула з його пальців, немов намазана маслом. Шаю довелося схопити її обома руками. Це забрало, мабуть, секунди три, але здавалося, що триває нескінченно. На лобі Шая виступили краплі поту. Всі дивилися на нього, припинивши жувати й балакати. Шай похитнувся, перевернув стілець, смикнув рукою, немов відмахуючись у відчаї, і вибіг з кімнати.

Тамар проковтнула пюре, смаженю, хліб. Усе, що було. Аби тільки не піднімати голови і не бачити їхніх очей.

Хтось тихо сказав:

— Ех, хлопче, якщо він зараз не видряпається, то так усе життя й піде...

Знову запанувала неприємна мовчанка. Можливо, тому, що згадали майбутнє, те саме майбутнє, на яке наклали табу, якого не існує.

Якась дівчина, що, схоже, з’явилася тут недавно, спитала, що це за хлопець, і їй відповіли, що він з найбільш відморожених. Але ким він був, не вгамовувалась та, і Тамар завмерла на стільці, ніби закам’яніла. «Ким він був?» Його вже відспівують. Вона зціпила зуби. Спробуй опиши Шая, змалюй двома фразами це дивовижне плетиво всіх можливих суперечностей, з яких він складається.

— Але він ніколи не розмовляє, еге ж? — спитала новенька з властивим усім новеньким нахабством.

їй відповіло зразу кілька голосів, і Тамар відчула, з яким азартом говорять про Шая, якою привабливою загадкою він є тут.

Так, спершу взагалі думали, що він німий. Але грає як чорт. Тільки без чорної він уже не здатний, зате, коли грає під цим ділом, гроші плавом пливуть. А що, ним навіть телебачення зацікавилося, Дуду Топаз власною персоною його випадково почув на вулиці і запросив у свою передачу, та Пейсах не дозволив, сказав, що той ще не дозрів для цього...

— Пейсахів Джимі Гендрікс