Мудрі жінки - Людмила Когут

Після закінчення робочого дня коханець-красень її проводив додому чи ішли удвох деінде. Лялька нікому нічого не розповідала.

Катерину пекло чуже кохання нестерпним пекельним вогнем. Вона зателефонувала чоловікові Ляльки з роботи, не криючись від співробітників. Розповіла про це кохання в таких брудних фарбах, що чоловік приїхав і влаштував скандал дружині і її коханцю під дверима їхньої установи. Катерина дивилась у вікно і була щаслива, що розбивається чужа доля і сім’я.

Її підла душа сміялась і раділа з чужого горя. Вона — нещаслива, хай ніхто не буде щасливий, їй погано — хай усім буде ще гірше! Така філософія нікчемної душі.

Лялька звільнилась із роботи того ж дня. Ніхто її ніколи більше не бачив.

Згадавши це, жінка до ранку вже не стулила очей. її гризло сумління. Удосвіта взялась до роботи…

Непомітно минув день. Увечері кімната сяяла чистотою. Катерина помила вікно, підвіконня. А підлога! Хоч який бруд прикипів до неї, але жінка все відшкрябала. У кімнаті запахло чистим деревом. Вітерець літав і в самоті танцював свій невеселий танок — не було вже що підняти з підлоги.

Катерина скромно повечеряла і горда за себе і свою працю лягла.

Засинати боялась, але втома зморила, сон узяв гору над свідомістю. Ніч, темно, на небі молодий місяць. Він ще не має сміливості зазирати у чужі вікна і сіяти страх у грішних душах людей. Ще не прийшов його час.

Катерина спала, не прокидаючись, до ранку, але страшні сни не давали спокою. З поганим настроєм прокинулась і важкими кроками пішла до кімнати.

Вигляд чистої оселі повернув бадьорість. Мила в кухні посуд, вікно, і сама собі дивувалась — як можна було так жити. За пиятикою забула про все, опустилася на самісіньке дно! Але найголовніше — зовсім не пильнувала чистоти душі і тіла.

Скільки ж підлих вчинків вона зробила? Не злічити!

Згадала, як ганебно вчинила з однією співробітницею. Та була успішна і гарна жінка, життєрадісна і весела. До неї горнулися люди, всім подобалося спілкуватися з нею. Мала чоловіка і двох гарних донечок.

Катерині, як завжди, не давала спокою заздрість: чому тій жінці так легко все дається, чому її поважає керівництво? Катерина пильнувала, щоб не згаяти час, коли можна буде боляче вразити ненависну співробітницю.

Трапилася така нагода. Катерина знайшла такі документи, які могли скомпрометувати жінку і навіть призвести до кримінальної відповідальності. Бухгалтерію перевіряло контрольно-ревізійне управління, і Катерина, знаючи, які висновки можуть бути зроблені після цієї перевірки, винайшла те, що не слід було показувати при ревізії.

Чекала з надією негативного результату, наперед смакуючи неуспіх колеги по роботі. Але сталося не так, як гадалось. Документи виявились у належному стані, жодного криміналу в них не було. Та найболючіше вразило Катерину те, що і начальник був на боці колеги по роботі. За той підлий вчинок начальник звільнив Катерину.

Після звільнення мала ще якісь грошенята, бо начальник видав гідну зарплату — не дав померти з голоду. Після цього на роботу Катерина вже більше не пішла. Помалу скочувалась на дно, почала випивати, позбулась усіх порядних друзів і знайомих. Залишились одні пияки, які пропивали все її майно.

Сьогодні Катерина думала про своє життя, про свої вчинки. Навіщо це їй було потрібно? їй тоді хотілось бачити чужу біду і отримувати задоволення від розбитої чужої долі. Зараз жінка зрозуміла, як це було низько і підло. їй стало так гірко! Вона ж не була така колись, тоді, коли приїхала до своєї тітки з далекої Воркути.

Напевно, коли один раз зробиш підлість, «лукавий» спонукає тебе до цього вдруге, втретє, вдесяте.

Лікар мала рацію: жити з брудом у душі і тілі — гріх. Треба любити себе і всіх навколо.

Уперше за довгі роки Катерина заплакала. Раніше все підсміювалась із чужої біди, а сьогодні їй стало жаль себе і тих людей, яких вона так несправедливо скривдила.

Вона із жахом подумала: якби, не дай Боже, з нею зараз сталося якесь лихо і вона померла, то її навіть не було б кому похоронити. Їй стало страшно! Колишнім друзям по пляшці, які раз у раз стукали у двері, Катерина не відчинила. І не відчинить ніколи! Вирішила: «Наведу лад удома і шукатиму роботу!»

Так минув ще один день. Ніч знову була неспокійною. Вранці встала, прийняла душ. Перебрала одяг, який висох після прання. Одягнулась у чисте. Знайшла в шафі туфлі, не по сезону теплі, але зате незношені. Спустилась ліфтом униз і швидко пішла від будинку в напрямку школи. Там була невеличка церква-капличка, біля якої будувався новий величезний і красивий собор. Церква була відчинена, і Катерина обережно переступила через її поріг.

Біля престолу горіли свічки. У церкві декілька жінок прикрашали образи новими вишитими рушниками. Катерина давно не була в церкві. Тричі перехрестилась і, не поспішаючи, підійшла до ікони Святої Богородиці.

Запах ладану, свічок і чогось невловимого стиснув горло. Від хвилювання і розуміння своєї нікчемності та гріховності з очей Катерини потекли рясні сльози. То не був плач, а очищення душі і серця від бруду, підлості, брехні і ницості, які знайшли затишний притулок в її душі. Сльози були такі солоні і пекучі, що здавалось, ніби від них на лиці залишаються сліди, наче від опіків.

Стала навколішки біля образу Матері Божої і так гірко плакала і ревно молилась, що жінки почали на неї звертати увагу. Коли вона помолилась, підвелася з колін і сіла на лаву біля стіни, до неї підійшла бабуся, яка керувала впорядкуванням церкви.

— Дитинко моя, чому ти так гірко плачеш, чи можу, я тобі чимось допомогти?

І Катерина, завжди така різка, а сьогодні схвильована, розчарована сама в собі, з почуттям глибокої провини перед багатьма людьми, почала розповідати цій бабусі про свій біль і своє скалічене життя. Розповідала з хвилюванням, але відверто, як рідній мамі,