Мудрі жінки - Людмила Когут
Медсестра записала в журнал її особисті дані та координати. Лікар запросила сісти і по-дружньому почала розпитувати про причину візиту. Слухала уважно, не перебиваючи. Катерина розповіла про свій химерний і страшний сон, який їй щоночі снився.
Лікар почала розпитувати її про сім’ю, роботу, оточення, друзів. Потім постукала по її колінах молоточком. Показала Катерині книгу з дивними малюнками і фігурами. Попросила, щоб та охарактеризувала їх і сказала, які асоціації виникають у неї. Після розмови лікар сказала:
Шановна! Ви здорова фізично і психічно, але у вас хвора душа. Це не фізичний розлад, а щось негаразд із вашим сумлінням. Ви повинні подумати над своїм життям. Людина має жити в гармонії зі собою та з усім навколишнім світом.
Говорила тактовно, без образ, як старший учитель і друг. Катерина сиділа і не зводила з неї погляду. Лікар продовжувала, чітко вимовляючи слова і наголошуючи на головному — ніби гіпнотизувала Катерину:
— Ви повинні впорядкувати свою оселю, подбати про чистоту душі і тіла, уважно проаналізувати своє оточення. Якщо ви станете на спину карликів, то завжди будете повзати внизу в болоті, коли ж зіпнетесь на спину велетнів — будете літати високо. Подумайте над цим! Чи ви любите себе? Без сумніву, ні! Хіба може людина, яка любить себе, так занапастити свою душу і тіло? Ви — красива, молода, здорова жінка, але не працюєте. Як ви живете, чим харчуєтесь, у що одягаєтесь? А коли ви останній раз молились? Так жити не можна. Даю вам два тижні. За цей час очистіть душу, підіть до церкви, на сповідь. Упорядкуйте житло.
Лікар простягнула Катерині якийсь папірець:
— Візьміть талончик з датою вашого наступного візиту сюди.
Катерина вийшла, як загіпнотизована. Тільки біля дверей
зупинилась і тихо вимовила:
— Дякую.
Ішла додому пішки. Захотілося побути на самоті.
У голові після розмови вирувало безліч думок. Лікар, безперечно, зробила правильний висновок про її стан.
Прийшла додому. Біля будинку вже зібралося сумнівне товариство — пияки і пиячки. Сьогодні Катерина подивилася на них по-іншому. Молоді жінки й чоловіки, майже всі беззубі. За пиятикою немає часу піти до лікаря, усі гроші витрачають на випивку, та й повибивали зуби в сутичках. Але хто тут заглядає комусь до рота, здебільшого до чужої кишені та своєї чарки.
Обличчя з набряками, у синцях і подряпинах, мабуть, п’яні падали на бруківку чи асфальт. Одяг брудний, зношений. Від гурту чути п’яний регіт і грубу лайку.
Колись це були інтелігентні люди — викладачі, музиканти, військові. Зараз вони — одна команда, одна сім’я. Пияки, дно… Та це ж ті карлики і гноми з мізерними і нікчемними душами!
Катерині забракло повітря. Стримано відповіла на їхнє привітання, сказала, що нездужає. Вони в один голос:
— Ти чого так раптово захворіла? Ми йдемо до тебе!
— Ні, — відповіла і швидко вбігла в під’їзд. «Треба від них тікати», — раптом спало на думку.
Ліфт зупинився на дев’ятому поверсі. Двері Катерининого помешкання вирізнялися з-поміж усіх інших — подряпані, чорна обшивка обідрана, з неї звисали клапті вати брудно-сірого кольору. Клямка і замок тримались на одному іржавому цвяху.
Катерина довго жила в цій квартирі, знала всіх сусідів, які за цей час встигли двічі поміняти вхідні двері і зробити ремонт у своїх оселях. їй на це не вистачало грошей, часу, а найголовніше — не було бажання цього робити. Після розлучення з чоловіком Катерина не робила нічого.
Жінка увійшла до квартири. Кімнати були розташовані так, що в них майже весь день було сонячно. Зайшовши в кімнату, Катерина згадала, що сказала їй лікар — подивитися довкола себе. Вона озирнулась, і тільки зараз побачила: вікна немиті роками, сірі від пороху і бруду. У цей сонячний день видно весь бруд на шибах. Колись пияки відкривали на підвіконні консерви і розкорковували вино, забруднили скло. Звичайно, ніхто за собою не прибрав, бо головне — пиятика. І зараз Катерина дивилася на цей бруд, який наче прикипів до скла.
Фіранок на вікнах не було, бо давно зносились, а нових вона не придбала. По обидва боки вікна висіли дві ряднини. Ними гості, добре випивши оковитої, витирали руки, роти, а дехто і взуття.
Катерина чула запах брудної білизни і нестерпний запах ще чогось. Жінка відчинила вікно. Легкий вітерець влетів до кімнати, попіднімав із підлоги старі папірці і шматки газет, які були звалені в одну купу під столом, весело закрутив це у своєму швидкому танці.
«Слід повикидати і прибрати все це», — подумала господиня.
Почала збирати весь непотріб, розкиданий у кімнаті, зв’язувала його і викидала у сміттєпровід. Сусідка здивовано визирнула з дверей своєї квартири, щоб подивитись, що відбувається: Катерина вже вкотре рипала своїми дверима.
— Ти, бува, не виселяєшся? — спитала сусідка.
Для сусідів це була найзаповітніша мрія, бо Катерина набридла їм своїми постійними гулянками і п’янками, сумнівним товариством.
— Ні, не діждете! — різко відповіла Катерина.
Увійшовши у квартиру і зачинивши за собою двері, подумала,
що була не надто чемною із сусідкою, уже літньою жінкою. Обміркувавши ситуацію, подумала, що уже давно б учинила скандал своїй сусідці, якби та була пиячкою і запрошувала до себе п’яних гостей серед ночі. Проте старша жінка здебільшого мовчала, лише скрушно й осудливо хитала головою.
Розмова з лікарем збудила в душі Катерини сумління. Треба попросити вибачення в сусідки. Але одним простим вибаченням вона не може спокутувати свій гріх перед сусідами — людьми, які оточували її роками, а вона їх кривдила, сама того не усвідомлюючи. Лікар, мабуть, уміла творити дива. Катерина сьогодні не впізнавала себе, своїх думок, своєї
