Мама для дочки рятівника - ліліанаа

Я підійшов до дівчини яка була з моєю дочкою. Дівчина піднялася і взяла Ейворі на руки. Дівчина дивилася прямо мені в очі, а я не відводив від неї погляду.

 - Картере? - промовила дівчина не перериваючи погляд

 - Це я Авенір, радий тебе тут бачити. Але якщо чесно, я здивований - краєм губ посміхнувся

 - Тут дівчинка втекла від свого тата, не знаєш чия вона? - я глянув на Ейворі яка мовчала і посміхаючись гралася з волоссям Авенір

 - Знаю, це моя дочка - вона відвела від мене погляд, оглянула гостей і глянула на Ейворі. Авенір хотіла щось сказати, але до нас підійшов Девід і поклав руку на моє плече

 - Ти і твоя принцеса Ейворі вже познайомилися з моєю сестрою? - я різко глянув на Авенір яка ще досі тримала Ейворі дивлячись на мене

 - Авенір твоя сестра? - спитав його я

 - А ти забув як вона в дитинстві від батьків тікала до нас? - я знову глянув на Авенір

 - Як бачиш забув, та і після всіх випробувань після народження Ейворі це не дивно. Але я справді радий зустрічі, Авенір 

 - Картере, я теж рада була тебе побачити. Але я хочу додому, тому залишу вас тут - вона поспіхом віддала мені дочку і зникла серед натовпу гостей

 - Що з нею? - я глянув на Девіда

 - Не знаю, вперше бачу її таку - сказав Девід, а Ейворі поклала голову мені на плече

 - Тату, поїхали звідси - я поцілував її у волосся і глянув на Девіда

 - Вибач, мушу повертатися в готель - кивнув Девід, я взяв телефон і викликав таксі.

Я посадив Ейворі на стільчик і зняв піджак, одягнув її у піджак і взяв на руки так, що вона лежала на моїх руках.

Я вийшов на вулицю і чекав таксі, невдовзі машина зупинилася. Я акуратно сів в машину і сказав куди ми їдемо.

Через 25 хвилин, я зайшов у наш номер та підійшов до ліжка. Відкинув ковдру і поклав дитину, накрив її ковдрою. Я поцілуваву щічку і вийшов на балкон з телефоном.

Я стояв спостерігав за людьми внизу, хтось заходив, хтось виходив. Легкий вітерець пробирався під шкіру, чим викликав мурашок по тілу. 

Я не розумів, чому Девід мені не розповів про Авенір раніше? Чого вона не стояла поруч з нами під час промови? 

Стільки питань, а відповіді немає..

АВЕНІР

Господи, зі мною цілу ніч в лікарні провів одружений чоловік. Не важливо, що між нами нічого не було, він не поїхав до дружини і дочки, а залишився зі мною.

Як змити з себе цей бруд?..

Я забігла додому і голосно грюкнула дверима. Добре, він мене не пам'ятав, добре, пройшло 15 років, це багато часу. Але як він так спокійно може повертатися додому коли був вночі в лікарні з іншою..

А Ейворі? Чому вона лише про тата тараторила? Що з її матір'ю? А можливо її тут взагалі не було..

Я прийняла душ і одягнулася в домашній одяг. Я бродила будинком чекаючи Деві. Пройшла година моїх очікувань, я не витримала і набрала Деві

 - Девіде, не відволікаю?

 - Ні, щось сталося?

 - Мені потрібна адреса де зупинився Картер

 - А для чого тобі?

 - Девіде, менше питань. Адресу негайно - я почула як він зітхнув

 - Вони зупинилися в Плазі

 - Дякую Деві

 - Авко, не роби того про, що пошкодуєш - я завершила виклик і пішла в домашній кабінет Девіда

Я знайшла аркуш паперу і ручку та сіла писати:

    Картере, я після сьогоднішньої зустрічі дізналася, що у тебе є дитина. Звичайно ж і дружина є, тому я не бажаю мати з тобою будь-які зв'язки. Сьогодні була наша остання зустріч, я дуже вдячна тобі, що ти врятував мене від Тарло. Але я не хочу руйнувати твою сім'ю, ти подумаєш: чому руйнувати? А я скажу, бо знаю як це. У мене знайома забрала батька у дитини, якби ти знав як дитина ненавиділа її. А я не хочу щоб твоє маленьке янголятко мене ненавиділо. Але якщо нам долею треба буде знову зустрітися - це відбудеться.

         Ми зустрінемося, коли будемо потрібні одне одному.

                 Авенір Батлер.

Я викликала таксі і побігла вдягнулася, я побачила у вікні машину і пішла до неї 

Коли я сіла в машину, сказала куди їдемо і ми рушили в тому напрямку.

Ми їхали темною вулицею, світили нічні ліхтарі. Закохані ходили за руки та сміялися. Одні поспішали додому, інші на нічну прогулянку. Я і не помітила як ми зупинилися біля готелю

 - Можете мене тут почекати? Я доплачу за простій - водій кивнув і я вийшла з машини. Я зайшла в готель і підійшла до рецепції і звернулася до адміністратора

 - Доброго вечора, підкажіть будь ласка в якому номері проживає Картер Дженкінс? 

 - Доброго вечора, ви хто для нього? - я відвела погляд і відразу випалюю

 - Сестра, я його сестра - вона невдоволено мене оглянула

 - Зараз подивлюсь, почекайте - вона перевела погляд на ноутбук і хвилини через 2 підіймає на мене очі

 - 437 

 - Дякую вам - я побігла до ліфту і натиснула кнопку виклику ліфту.

Я зайшла в ліфт і обрала 4 поверх, або я сильно нервувала і мені здавалося, що ліфт занадто повільно підіймається, або він і насправді такий повільний.

Ось нарешті двері ліфту відкрилися і я вийшла, я пішла коридорами шукати 437 номер.

Я проходила повз 427, 428, 429 номери. Я стала йти швидше оглядаючись на цифри на дверях і ось він..437 номер. Я підійшла до дверей і сіла навпочіпки, я стала просувати лист під дверима. Коли лист опинився по тій стороні кімнати і я піднялася видихнула з полегшенням і попрямувала до ліфтів. Все було б не так погано, якби мене не окликнули

 - Авенір - я зупинилася і стиснула руки в кулак, я повернулася і дивлюсь йому в очі

 - Картере? Привіт, не очікувала тебе тут побачити - я видавила з себе дурну посмішку

 - Не роби з мене дурня. Цей лист - він підняв руку з листом який я просунула йому хвилину тому - Цей лист від тебе, чому ти особисто його не віддала? - він зробив крок мені на зустріч

 - Картере, я..я тут у подруги була 

 - Ну і в якому номері твоя "подруга"? - він усміхнувся

 - В 438

 - Цей номер порожній, і 436 теж порожній. Я з дитиною тут і не хотів, щоб у мене були будь-які сусіди які могли б їй заважати спати