Анна Київська – королева Франції - Валентин Лукіч Чемеріс

Італію, і в 911-му вони правили тільки Францією, але й ця країна здобула нових правителів, Капетингів, у 987 році. ">[21] і започаткувалася нова – Капетингів, нащадки якої правитимуть Францією упродовж кількох століть, а Санліс став частиною королівського домену, коли Капетинги зійшли на трон. (Чоловік Анни Ярославни Генріх I теж був з цього роду і вважався онуком засновника роду Гуґо).

У соборі Санліської Богоматері є видатна пам’ятка старовини, зразок французької ґотики XIII ст. – меморіальна дошка на честь 500-ліття перебування тут Жанни д’Арк:

«15 серпня 1429 року отримала перемогу над англійською армією герцога Бедфордського на Санліській рівнині, з 23 по 25 квітня. Вона поверталася сюди ще в квітні 1430 р.».

У центрі міста збереглися ділянки середньовічних укріплень, церквиць тих часів, ренесансні будівлі. Але для українських туристів (як, між іншим, і для російських теж) – інтерес викликає абатство Сен-Венсан (Святого Вікентія), засноване в 1060 році Анною, дочкою Ярослава Мудрого.

В архівах Франції збереглися державні акти, на яких накреслено: «Із згоди дружини моєї Анни», «В присутності королеви Анни». Зустрічаються й написи слов’янською: «Анна регіна» – королева Анна. Мабуть, у Європі тих часів жінки з такими здібностями були рідкістю – не інакше.

Старовинне місто не здалося нам похмурим, потворним та бридким, як у часи Анни Ярославни. Адже вона писала з Парижа до батька у Київ: «Тут житла похмурі, церкви негарні, а норови жахливі».

Багато води звідтоді стекло…

Сьогодні Санліс – чистеньке, чепурне містечко, і ми залюбки прогулялися мимо невеликого ринку, міського вокзалу і були зачаровані – попри навіть вузенькі вулички – його красою, акуратністю і спокоєм…

Ще із вражень українських туристів, які в різний час відвідували Санліс

Санліс – це чарівна казка Х – ХІІ ст., яка застигла в будівлях того часу. Важко уявити, що собор Х ст. може функціонувати в наші дні, а в будівлях ХІІІ—ХV ст. ще й досі мешкають люди.

Центральний єпископський собор – це дивовижний ансамбль. О, Санліс! Цей райський куточок був однією з резиденцій королів Франції. За тих часів він потопав у лісах, повних дичини, та був найпопулярнішим місцем королівського полювання, чи, як казали на Русі, ловів.

Санліс став для королеви Анни рідним містом. Тут минули її роки як королеви Франції. Небагато міст, таких, як Санліс, збереглися до нашого часу.

Майже в первозданному вигляді він залишив нащадкам свою архітектуру. Та головне – ці архітектурні пам’ятки з сивої давнини є німими свідками життєвого шляху нашої пращурки Анни Ярославни, яка є пращуром майже всіх королівських династій Європи: Капетингів, Валуа, Бурбонів та 4-го Орлеанського дому, з 1830 року – королівського.

Абатство Святого Вінсента – центральна частина міста. Здалеку видно чималу споруду – готичний собор, біля якого знаходиться ще одна церквиця, менша розмірами. Йдемо вузенькою вуличкою, з будівлями, на яких видніються таблички з написами: XI, XII та інші століття, і виходимо на простору площу. Ось громаддя собору вже поруч. Химери дивляться на нас із височини споруди, кричать птахи, вони тут гніздяться.

Ліворуч – ще один собор, трохи менший. Побудований у 995 році коштом королеви Аделаїди, доньки засновника королівської династії Капетингів Гуґо Капета, це єдиний собор з часів королеви Анни.

У ньому – аж не віриться, що ми стоїмо біля такого собору! – наша Анна, королева Франції, молилася та брала участь в церковному служінні. Сходинки, що ведуть до собору, витерті підошвами ніг тисяч паломників і безжалісним часом. Це тут королева Анна дала обітницю Богу, що при народженні нащадка королівського престолу побудує монастир.

І збудувала, коли народила сина Філіппа у 1054 році, майбутнього короля Франції, – на місці старої, напівзруйнованої каплички Святого Вінсента. Збудувала вже по смерті чоловіка – Генріх І усі кошти королівської скарбниці витрачав на безконечні війни і на будівництво монастиря не давав жодного су. Саме там, в одній із ніш – статуя королеви Анни. В цьому абатстві Анна довгий час мешкала, тут знаходилась її бібліотека…

«Ми дивилися на споруди, які дихали історією, і різні почуття володіли нами. Не все вічне, та пам’ять про людей, які будували історію людства, – завжди з нами. Гордість за предків, спадкоємцями яких є наш багатостраждальний український народ, що його багато разів робили спробу знищити «старші брати» – хотіли, та не змогли; народ, історію якого переписували, поливаючи брудом та наклепами; народ, який збагатив культуру не тільки Росії, а й багатьох країн світу – цей народ незнищенний».

Дуже нас втішили слова однієї француженки, коли ми вирішили відвідати сучасний пам’ятник королеві Анні, відкритий у Санлісі. Запитали тамтешню жінку:

– Як потрапити до пам’ятника королеві Анні?

Француженка, трохи подумавши, перепитала:

– Анн де Кієв?

На наш стверджувальний кивок довела нас аж до парку, де його встановлено. Чесно кажучи, ми не очікували побачити такий монумент нашій улюблениці. Його встановлено за 7 років (2005) до нашого відвідування Санліса. На відкритті пам’ятника королеви Анни були присутні Президент Франції Жак Ширак, Президент України Віктор Ющенко і представники королівського дому – граф Робер Паризький, його оточення і Шарль