Анна Київська – королева Франції - Валентин Лукіч Чемеріс

– А давайте, братове, спершу заїдемо до Анни!

– Себто Ярославни?

– Атож, до нашої знаменитої…

– Так-так, до знаменитої і чарівної землячки.

І ми, делегація киян (прилетіли до Парижа кожен у своїх справах, перезнайомилися вже в літаку), не змовляючись, спершу заїхали до Санліса, в гості до знаменитої землячки, тим більше, що це майже поруч з аеропортом.

Вважається, що відразу після коронації (чи десь невдовзі після неї), щойно коронована Анна Ярославна, ігноруючи Париж, столицю королівства, перебралася зі своїм двором до Санліса й поселилася в тамтешньому королівському замку[20].

З усіх французьких міст, включно з Парижем, Анні Ярославні найбільше подобався лише Санліс. Може, тому, що нагадував пейзажі Вишгорода, де минуло її безжурне дитинство?

Вдень і вночі, мимо аеропорту Шарль де Голль мчать і зникають у далині потоки машин. Справді, мчать, як скажені. Автотрасу перетинають широкі переходи, якими вирулюють на злітно-посадочну смугу величезні повітряні лайнери. Тож тим, хто їде автомобілем, здається, що літаки разом із машинами теж мчать по трасі.

У тиху і ясну погоду, якщо подивитися від аеропорту Шарль де Голль в мінливу далину, можна побачити огром собору, що тремтить і переливається в тій далині – як у примарному світі. То вже Санліс, улюблене французьке місто Анни Київської. Закладене римлянами ще перед народженням Христа, місто простягається між двома річками Нонетт і Онет, на берегах яких наче намальовані млини та водні фабрики. Дві тисячі років тому місто вже буде столицею так званих сильванектів (лісовиків), мешканців довколишніх лісів. Згодом у Санлісі почали владарювати королі Франції, зокрема каролінзької династії. Кажуть, що останній з Каролінгів, Луї V (985 р.), помер у Санлісі, упавши з коня на полюванні в тамтешніх лісах.

Санліс вважається колискою Іль-де-Франс і всієї капетинзької династії, адже в королівському замку міста збори вельмож під орудою архієпископа Реймса вибрали у 987 році Гуґо Капета королем Франції. Перші Капетинги, Роберт IV, Генріх I, Анна Ярославна, Філіпп I, три Луї (VI, VII і Святий) та Філіпп-Август понабудовували в Санлісі чимало церков і монастирів.

У давній хроніці з початку XIV сторіччя є про Санліс такі рядки, писані тодішнім професором паризького університету Жаном де Жанденом: «Посеред високих дерев, настільки рідких, що дозволяють бачити небо, під якими можна збирати суниці, ожину й горішки, стоїть місто; гарні сади, заквітчані луки, поміж якими пливуть потічки чистої джерельної води, відділяють будинки від лісу; вино там прекрасне, риби досхочу; мешканці невибагливі, живляться молоком, маслом і сиром, не вживають заправлюваних соусів. Будинки там не з гіпсу, але з каменю, твердого й міцного; пивниці глибокі й прохолодні; місто бруковане, чисте, без болота, без протягів. Лише одна прикрість: жаби зчиняють там такий вереск, що не дають спати добрим людям, котрі живуть над берегами Нонетти». І від XIV сторіччя Санліс не змінився. Такі ж ліси довкола, а також сади й луки, круті й вузенькі вулички з камінними будинками, як і колись. Тільки виноградники зникли, й даремно шукати тепер у глибоких санліських винницях вино, яким так захоплювався старовинний літописець…

Сьогодні Санліс – невелике окружне місто, тихе і спокійне, чисте й мальовниче. А в ті часи (чи не тисячу літ тому) тут була типова середньовічна фортеця з невеликим поселенням біля неї, оточена багатими на дичину лісами. Дрімучими, але все одно гарними і по-своєму привабливими.

Санліс – це ще й музей під відкритим небом майже двотисячолітньої історії Франції. Там можна побачити рештки оборонних мурів і арен, збудованих ще римськими легіонами Юлія Цезаря, середньовічні церкви й монастирі – у всій, як кажуть, старовинній красі й величі. Правда, від старовинного королівського замку Каролінгів та Капетингів, що колись був збудований на підвалинах ще римських часів, залишилися тільки руїни, як і всюди, – час і тут невблаганний.

Давній рукопис свідчить, що Анна Ярославна дуже любила перебувати в Санлісі «як задля свіжого повітря, яким там дихається, так і задля приємної розваги полювання, якому вона віддавалася з особливою насолодою». Не диво, що Анна вибрала саме це місто, щоб у ньому виконати нарешті обітницю, дану колись Богові, і збудувати манастир. Тепер, коли вже була вільна й уповні розпоряджала своїм власним маєтком, як і спадщиною по чоловікові, вона вирішила негайно приступити до будови того манастиря.

Була тоді у Санлісі невелика каплиця, «знищена від старості й обернена в руїну», – як розказує старовинна хроніка, – присвячена колись святому Вікентієві. Довкола каплиці простягалася простора сіножать, звана Сіножаттю Короля, яка утворювала окремий домен, залежний безпосередньо від суверена. Закладаючи своє абатство на цьому клаптику землі за дозволом свого сина, короля Філіппа I, Анна цим самим звільнила його від усякої залежності від будь-якої цивільної влади. Відповідна грамота, дана манастиреві Анною у 1060 році, була затверджена Філіппом I не раніше 1071 року, бо тільки в цьому році оженився молодий король із голландською Бертою, яка фігурує теж у цій грамоті. Королева Анна, що, як уже сказано, жила в Санлісі зі своїми дітьми, приспішувала працю при будові, як могла. Таким