Цензор снів - Юрій Павлович Винничук
Увечері вони повернулися, несучи з собою Ірминого наплічника з Рітиними речами й дуже мені дякували, що нарешті їхні пошуки увінчалися, і вони можуть спокійно повертатись до Львова та питали, чи не поїду і я з ними, але я сказав, що поїду, але трохи згодом. На тому й розійшлися.
Я подумки попрохав вибачення у Ріти, що таким ото робом скористався її смертю, і вирушив провідати її могилу, підозрюючи, що нишпорки могли там усе порозкидати, але, на диво, все було впорядковане. Я запалив свічку, помолився і попрощався з нею навіки.
У Кракові на мене чекала Ірма. Кулюс вирішив ще залишитися в Сяноку, бо закрутив роман з учителькою малювання. Він тепер бавився не в батяра, а в поважного інтелігента. Я ще два тижні позаймався дітьми й на початку червня поїхав до Кракова. Ірма, виїжджаючи, залишила мені координати своєї колєжанки, яка зможе мені підказати, як її знайти. Однак у Кракові її не було, вона залишила мені звістку, що батьків її несподівано обіцяли випустити, вони мають прилетіти до Варшави, і вона вирушила туди, знову залишивши адресу своєї знайомої. В готелях вона зупинятися не могла. Знічев’я я подався до редакції «Краківських Вістей» і навіть не здивувався, коли зустрів там Ліщинського. Працював секретарем. Я відразу потягнув його до ресторації і пригостив обідом. Потім, коли ми пили вино, він раптом усміхнувся до мене і сказав:
— А ви не зле розвели тих цваняків.
— Кого ви маєте на увазі? — вдав я, хоч і здогадався, про кого він.
— Знаєте, що, Стефане, я до вас ставлюся по-дружньому, але ви граєте з вогнем.
— Я все ж таки не розумію, про що ви.
— Ні-ні, ви все чудово розумієте. Те, за чим полювали совета, полюють і німці. Совєтів ви обдурили, вони повірили, що Ірма загинула, а книга невідомо де. І батьків відпустили завдяки втручанню німецького посольства. Але тепер Ґредлями будуть займатися німецькі служби, щойно вони прилетять до Варшави. Вам вдалося обдурити совєтів і Кисіля, але з німцями так легко не піде.
— І на кого ви працюєте?
— Я працюю на абвер. З Кисілем у мене колєжанські стосунки, я йому нічого особливого не обіцяв. Ото й усе, що контролював пошту.
— Тобто ви теж вистежуєте Ірму?
— Не Ірму, а те, що є в неї. Ви хитрий і мудрий. Але я хочу вам порадити одну річ. Переконайте її віддати ту книгу, і я гарантую, що всі Ґредлі матимуть спокій. Та й ви, зрештою.
— А якщо ні?
— Вони у Варшаві будуть під таким пильним наглядом, що не зроблять і кроку без відома влади. І це полапка для Ірми. Щойно вона захоче з ними зустрітися — її схоплять. До Ґредлів у них теж є свій інтерес. Звичайно, їм дадуть змогу викупитися. Але вони вчасно перестрахувалися. Тому їхнім викупом є лише та книга.
— Яка ваша роль у цьому всьому?
— Моя роль сидіти ціхо і спостерігати, акумулюючи все, що може зацікавити моїх роботодавців.
— Як ви дізналися, що я обдурив тих нишпорок?
— Як? Дуже просто. Щойно я довідався від Кисіля про могилку, відразу узяв авто і поїхав у те село. Я не провідував могилу, бо відразу ця історія мені виглядала підозріло. Я просто походив по селу, посидів у корчмі, порозпитував, поставив цьмаги одному, другому і дещо довідався. А саме про білявку, яка тут жила цілий тиждень. А потім спокійно собі переїхала до Сянока.
— І що ви збираєтеся робити?
— Чекати.
На прощання він додав:
— Коли переконаєте її віддати книгу, дайтеся чути. Я все полагоджу так, аби не було проблем.
2
Ірма оселилася на околиці Варшави у Пруткові, зустріла мене дуже тепло, обняла і поцілувала в щоку. Потім потягнула в сад, де я детально переповів усю розмову з Ліщинським. Вона вислухала з усмішкою і не зраджувала жодних ознак хвилювання. Коли я запитав, що означає цей її оптимізм, вона пояснила, що готова віддати книгу німцям.
— Як? — здивувався я. — А чому ж тоді не советам?
— Бо книга лише одна. Я могла її віддати або одним, або другим. Совєтів німцям вдалося переконати. Але я знаю, що доки книга в мене, батьки залишаться під загрозою.
— І тепер отак легко з нею розпрощаєшся?
— Стефчику, ти будеш здивований, але те, що маю я — не оригінал. Оригінал зостався у Львові, і я навіть не знаю, в кого він. А це копія, яку зладив мій чоловік.
— То й що, що копія? Ти ж казала, що там такі важливі наукові відкриття!
— Усі важливі наукові відкриття при копіюванні були злегка змінені. Тобто вони не точні. Моя мета була відволікти усі спецслужби й у вирішальний час віддати їм цю безвартісну копію.
— А що буде, коли вони виявлять, що їх одурено?
— Не так просто. Не забувай, що над цією книгою працювали найкращі математичні уми. Щоб розібратися у ній, треба праці цілого інституту. А щоб виявити підробку, необхідно буде провести експерименти, тривалі досліди... одне слово, на це потрібен час.
— То що ж? Скористаємося послугами Ліщинського, чи будеш сама шукати вихід на абвер?
— Ліщинський мені цілком підходить.
Того ж дня я відіслав Ліщинському телеграму. Ми провели з Ірмою