Бурецвіт - Марія Ряполова

Усі інші завдання, крім четвертого, із зіллям Миті, добираються конкретними русалками для конкретного шукача. Тому тут усе залежить від власних збочень русалки.

Наші русалки найбільшою проблемою людей, яка не дає їм бути цілком вільними, вважають самомилування. Це виявляється, зокрема, у прив’язаності до матеріальних об’єктів, які уособлюють для людини її вагомість (від фотознімків власної пики (торса, ніг), винагород і медалей до записника з іменами всіх коханок, колекції автографів відомих людей та альбомів із побажаннями друзів). Взагалі, прив’язаність до матеріального — це, на думку наших русалок-близнюків, не гідне людини, яка хоче заволодіти орхідеєю. Крім того, самомилування — це й прагнення завжди добре виглядати в очах інших. Тут мається на увазі не зовнішність (обрані не повинні зважати на неї), а, власне, поведінка. Тут, до речі, ця проблема перетинається із іншою.

Ще одна проблема людей — це страх. Страхи бувають різні. Із численних анкет наші русалки дізналися, що найбільше Бурецвіт боїться, по-перше, власних легковажних вчинків із жахливими наслідками (наприклад, програти в казино всі статки), а по-друге, публічної ганьби.

Шукач не має бути скутий такими дрібними острахами, тож русалки розпочали своє знущання.

Чи праві вони були, чи ні — не мені вирішувати. Усе третє завдання було спрямоване на подолання не лише цих двох проблем, а ще й третьої. Річ у тім, що третьою проблемою людей, а надто обраних, наші русалки вважають… почуття власної безвинності.

Усім відомо, що люди часто зневажають, принижують і карають когось тільки на тій підставі, що він зробив те, чого вони не робили. Щось, ймовірно, лихе. Можна згадати, наприклад, як ставилися в минулі часи до жінок, що народжували поза шлю бом. Тому, як це не парадоксально, але наші русалки вважали, що почуття цілковитої власної безвинності призводить до почуття винятковості, робить людей жорстокішими та обмеженішими.

Третє завдання було ще й перевіркою. Перевіркою того, наскільки далеко він зайде за таких умов. Умов, коли йому не тільки дозволено, а й наказано когось обдурити.

У русалок був певний ідеал шукача, якого, правда, ще ніхто ніколи не досягав. Та й самі вони були від цього ідеалу далекі. Але метою близнюків було розширити його погляд на світ і допомогти шукачеві визначити головні пріоритети, які спрямовуватимуть його, коли всі інші орієнтири зникнуть.

Звісно, не кожен може пройти шлях шукача. Для цього треба мати чисте серце та засрані мізки.

— Бурецвіте, я гадаю, насправді ти все розумієш. А якщо не зовсім, то збагнеш згодом. Бурецвіте, вже час. Мереже, неси сюди склянку.

— Мені просто треба випити?

— Так, пересядь у крісло.

Це четверте завдання, найкоротше, однакове для всіх. У принципі, від шукача тут нічого не вимагається. Треба тільки випити зілля Миті. Після цього шукач переживає у своїй уяві момент, про який він найбільше мріяв, якого найпалкіше бажав. Переживає так, ніби це реальність, вважаючи його за реальність.

Тут є два моменти. По-перше, пережити омріяну мить — це вже неабияке випробування та унікальний досвід. По-друге, після цього припадає повернутися на землю й усвідомити, що то була лише ілюзія.

Це — теж унікальний досвід. Принаймні так ми пояснили шукачеві.

Задзеленчав телефон. Я взяла слухавку.

— Ну, як там? — спитав русалка. Було чутно, як він щось жує.

— Ми готові.

— Угу. Стартуй.

— Бурецвіте, пий, — кинула я шукачеві.

— Все не обов’язково, — підказав русалка.

— Все не обов’язково.

— Хоча б кілька ковтків.

— Хоча б кілька ковтків, — повторила я.

Мереж простягнув шукачеві склянку. Той відпив трохи.

— Лови склянку, — сказала я Мережу.

Той швидко її відібрав, якраз вчасно. Рука Бурецвіта безвільно обвисла. Очі заплющилися, голова впала на спинку крісла.

Я відвернулася, щоб не бачити його зблідлого обличчя.

Мереж, навпаки, всівся по-турецьки на підлозі якраз перед шукачем і не зводив з нього очей.

Русалка сопів у слухавку.

— Ну як? — спитав він.

— Нормально, — відгукнулася я.

— Що, вже?

— Так, він готовий.

— Я тобі казав, щоб ти віддала мені того Дивника.

Я мовчала.

— Ми зуміли би витягнути з нього, хто він такий. Ми з ним розібралися б.

Русалка відкусив щось і знову почав жувати.

— Мереж швидко навчився зілля робити? — спитав він із напханим ротом.

— Так, у нього талант.

— Я так і думав.

— Все, — повідомив мій учень.

Я глянула на Бурецвіта. Він сидів застиглий, блідий, із витріщеними очима, ніби прокинувся на іншій планеті.

— Все, — продублювала я русалці.

— Гаразд. Крок уперед.

У слухавці запікало. Ніколи він не прощається.

7

Наступного ранку ми дісталися Небес. Небеса — то було селище, де жив такий собі Медлий. Етимологи вважали, що колись воно, певно, вміщалося на одному пагорбі, тоді його так і назвали через піднесеність над рівниною.

Медлий мав стати нашим наступним кроком. У чаклунському світі він був особистістю відомою. Колись його вдарило струмом, і відтоді він відає людські долі.

Медлий виявився чоловіком гостинним та балакучим. Він почастував нас кавою, нагодував пиріжками і весь час гомонів.

— Я так люблю оце, знаєте, коли приїздять до мене і шукач, і провідник, і навіть учень провідника… Усі втрьох… Так весело…

Ми ввічливо