Бурецвіт - Марія Ряполова
Бурецвіт невпевнено кивнув.
— Як?
— Ну, не знаю, почитай щось, фільм подивись, музику послухай таку… щоб закортіло закохатися. Подивися на закохані пари… — я багатозначно поводила руками в повітрі, — створи собі настрій.
— Добре. Спробую.
— Спробуй.
— Точно! — гукнув Мереж із кухні.
— Га?
Мій учень прибіг із купою глянцевих видань і вивалив їх на стіл.
— Тримай-но, журнали почитай.
— 50 знаменитостей з четвертим розміром бюсту… — прочитала я. — Мереже, ти здається, неправильно зрозумів завдання.
Бурецвіт із цікавістю посунув до себе один номер із напівголою мулаткою на обкладинці.
— Шукачеві сказали закохатися, а не… Ти тримав це на кухні?
— У тій шафці, де ти хотіла зберігати борошно, — Мереж знизав плечима. — Борошна там усе одно нема.
— Це не годиться. Забери це, — наказала я.
— Як скажеш, — зітхнув мій учень, збираючи журнали.
— Борошно? — перепитав шукач.
— Бурецвіте, ти второпав, що тобі робити?
— Так, — він підвівся. — Піду дивитися фільм про кохання.
— У мене є дещо! — гукнув Мереж із півдороги до кухні.
— Мереже!
— А що таке? Ви, жінки, вважаєте, що лише ваше розуміння романтики правильне!
— Не в тім річ.
— Коли подивишся свій фільм, — сказав мій учень, повернувшись із кухні, — зателефонуй цим кралям.
Він поклав перед шукачем папірець із іменами й телефонами.
— Я спитав їх, чи мріють вони зустріти своє кохання, вони сказали «так».
12
— Познайомити мене з хлопцем? — здивувалася вона.
— Дуже файний хлопець. Дуже.
— Справді?
— Так.
Я намагалася бути переконливою. Перла стенула плечима і примружилася. Вона лежала у своєму ліжку на неприбраній постелі, вбрана у блідо-рожевий халат.
— Чого раптом мене з ним?
— Ти знаєш, коли бачу його, згадую про тебе. Мені здається, ви дуже пасуєте одне одному, — сказала я й почервоніла, бо Перла вміла відчувати брехню.
— Ну, не знаю… А як він ззовні?
— Симпатичний.
— Це значить, уже без вугрів?
— Кажу тобі, він гарний.
Я присіла на її ліжко.
— Влізай, — сказала вона.
— Я ж у вуличному одязі.
— Нічого. Ну, що ж, можу познайомитися, справа нехитра. Якщо він такий файний, чого ти його не окрутиш?
— Не мій тип.
— Тоді обмін, — запропонувала вона.
— Що?
— Я теж декого для тебе маю, — Перла пограла брівкою.
— Ні…
— Щоб було чесно. Коли ми це влаштуємо?
Вона сіла й присунулася до мене.
— Хоч сьогодні, — сказала я.
— Яке сьогодні? Нам ще до ладу слід себе привести.
— Тобто?
— Зробити зачіску, манікюр, педикюр… — заторохкотіла вона.
— Педикюр?
— Так.
— Люба, — я зняла капці та влізла на її ліжко з ногами. — Чомусь я впевнена, що ані мій Бурецвіт, ані той мачо, що ти його для мене заготувала, педикюр собі для побачення не робитимуть.
— От бачиш! У нас із тобою вже перевага. Вони в нас просто закохаються. З першого погляду.
— Якби ж то!
— Побачиш.
— Завтра, — сказала я.
— Добре. А… чому ти поспішаєш?
— Страх як хочу побачити мого майбутнього кавалера.
— Зробимо.
— Перло?
— Що?
— А без педикюру ніяк?
Вона зібрала моє волосся у хвіст і сказала:
— Робитимеш те, що я тобі скажу. Хоч один день у житті. А я буду мила із твоїм Бурецвітом.
— Треба його вразити, — сказала я.
— Авжеж.
13
— Бурецвіт дівку привів, — попередив Мереж, відчиняючи мені двері.
— Що?
— Дівча привів.
— Нащо?
— Закохатися хоче.
— І що вони роблять?
— Він її вже півгодини розпитує про родичів, близьких і дальніх. Вони в його комірчині.
Я прислухалася. Справді, з шукачевої кімнати долинали уривки розмови та смішки. Я подалася туди. У нерішучості стала біля зачинених дверей.
— Моя бабуся… ха-ха… кажуть, німфоманка була.
— Ого… Хто каже?
— Дідусь.
— А вона хоч не ворожка була?
Дівчина залилася сміхом.
— Ні? — допитувався Бурецвіт.
— Ні…
— Це добре. Піду пошукаю другу пляшку.
Він вискочив на коридор.
— Лірино?
— Це хто там? — спитала я.
— Це — кандидат. Причому перспективний.
— А що, все непогано просувається, — прокоментував Мереж, який тільки-но підійшов. — Бач, як у нього блищать очі.
— Вона тобі не потрібна, — сказала я.
