На краю ненависті - Уляна Пас
- Звісно, ні. Я маю на увазі, що від тебе і не варто чекати чогось іншого. Ти… особлива дівчина, Аміно. У всіх сенсах цього слова. Я просто вкотре переконуюся, що ти стала моїм подарунком долі. Особливим подарунком.
І що на таке зізнання можна сказати? Я ж промовчала, тому що усмішка від вуха до вуха не давала мені й рота відкрити. Навіть не знаю, скільки часу провела з телефоном біля вуха. Ми розмовляли про усе на світі, і розмова ця була такою романтичною. Наче ми дійсно закохані вісімнадцятирічні молоді люди, котрі вперше відчули сильну тягу одне до одного.
Ян розповідав про свою сім'ю, про те, що мріяв стати батьковим помічником. А ще він з теплом розповідав про Машу та Макса, а я слухала уважно, щоб не проґавити жодного слова.
В результаті заснула лише над ранок, з тим же телефоном у руках. Але недоспана ніч не завадила мені прокинутися у хорошому настрої. Я уже уявляла, якою буде зустріч з Яном і як він буде поводитись, коли я - його підопічна, а він - мій бос.
Єдине, що тривожило на цей момент, - сам Золотов. Я трохи побоювалася зміни його настрою. А ще не знала, чи залишаться його почуття такими ж, як були учора.
Нога мене практично не турбувала, тому я без проблем розмістилася на своєму байку й помчала у бік міста.
Залишивши свого залізного коника поряд з Порше Золотова, окрилена, полетіла в бік редакції. І лише опинившись в приймальні Яна, на мене чекало перше розчарування.
Кабінет був зачинений і самого боса ніде не було видно. Недовго думаючи, я набрала його номер, але Ян вирішив і тут мене ігнорувати. Він просто скинув дзвінок.
Довелося знову турбувати Риту, адже лише вона могла мені пояснити, що тут відбулося. Могла, але не пояснила… На жаль, Рита також не знала, куди зник Ян.
Довелося брати себе в руки й топати у своє царство. Сьогодні зйомок не було, але підготовку до них ніхто не скасовував. Поки прямувала на своє робоче місце, хороший настрій як вітром здуло. Швидше за все, сталося те, чого я боялася. Ян увімкнув задню і просто втік. Хоча... по ньому і не скажеш, що він здатен на такий підлий вчинок.
Саме з такими важкими думами я і прийшла у зал для зйомок. І коли наблизилася до столу, де стояв ноутбук, розгублено завмерла. Окрім робочої техніки, тут був і сюрприз для мене.
Просто неймовірно гарний букет білих троянд. Напевно, навіть більший за той, що чекав на мене вдома.
Усі сумніви миттєво розвіялися, тому що я точно знала, від кого він. До того ж серед бутонів відшукала невелику записку й одразу її розгорнула.
«Я з батьком на огляді в лікаря. Сумую, крихітко»
Ух! Всього кілька слів, а я уже готова до неба стрибати від радості. Як же добре, що Ян навіть у такий важкий момент подумав про мене. Напевно, здогадувався, що я можу накрутити собі казна-що.
Взявшись за роботу, я переглядала локації для чергових зйомок і навіть не помітила, як швидко промайнув час. Все ж таки працювати я люблю, адже улюблена справа приносить мені неабиякий кайф.
Коли за спиною гримнули двері, я відчула, як мурашки вкотре оживають. Хотілось повернутись і зустрітися поглядом з Яном. Та я цього не зробила. Просто стало цікаво, що він зробить далі, тому я вдала, що повністю зайнята роботою.
- Привіт, Аміно! І від кого такий гарний букет?
Замираю, наче вкопана, і, здається, навіть дихати перестаю. Повільно піднімаю погляд на сестру і складається таке враження, наче вона спіймала мене на гарячому. Добре, що записку забрала.
Альбіна виглядає чудово, наче зібралася когось спокушати. Справжня лялька в коротенькій сукні білого кольору. Дивно, раніше я не звертала увагу на те, що сестра - справжня красуня, а зараз почуваюсь дівчиськом, у джинсах і футболці.
- Подарунок, - коротко відповідаю. - А ти чому тут?
- Хотіла Яна провідати, але його немає. От і вирішила зайти до тебе. Ти не рада?
Хм... рада. Просто слів не підібрати від щастя.
І тут, наче доля вкотре вирішила з мене посміятися, у зал зайшов Ян. Чоловік одразу помітив Альбіну, й усмішка, що ще мить тому була на його устах, зникла. Схоже, він також не чекав побачити її тут.
Цікаво, як тепер нам усім поводитись?
