Після кави - Абдул Рашид Махмуді

того ж закладу. Він приїхав з Абу Кабіра з мрією вивчати французьку літературу. Після вступу до університету в Каїрі, він зрозумів, що не зможе вчитися на факультеті французької мови, оскільки не закінчив французьку середню школу або ліцей. Баюмі запитав, на які факультети він міг би вступити, щоб вивчати французьку мову, навіть як факультативний предмет. Отримавши пораду вступати на факультет філософії, хлопець так і зробив із любові до французької мови. Двоє друзів зустрічалися майже щодня, або на загальних лекціях для студентів першого курсу на факультетах суспільних наук — соціології, філософії та психології — або в їдальні університету, або ж увечері. Раз на тиждень ввечері друзі відвідували одного з колег Баюмі — Саїда. У нього вони вперше в житті послухали класичну музику. По дорозі з Аббасії, де вони жили, до Саїди Айші, де жив Саїд, вони майже водночас відкрили для себе Каїр і класичну музику, закохавшись в обидві ці речі. Подорож була довгою, тому був час роздивлятися численні вражаючі пам’ятки з ісламської та сучасної історії Каїра. Вони рушили з Аббасії в напрямку Баб аль-Хадіда, потім Атаби, далі Баб аль-Халк, і вулиці Мохаммеда Алі з її портиками, минувши мечеті Ріфаї й Султана Хасана, перш ніж досягти Саїди Айші. Це було б так, якби вони подорожували по прямій. Іноді вони відхилялися від цього маршруту в Баб ель-Халк і йшли по вулиці аль-Халідж аль-Масрі, яка вела їх іншим шляхом до аль-Хусейна. Потім вони повертали праворуч у район Горія, де була велика виставка традиційних ремесел та індустрії: від Фез-стріт до Аплік-стріт, до Шугар-стріт, до вулиці Кожум’яків і до Тентмейкер-стріт — критої частини вулиці, а потім вулиці Зернотрейдерів, вулиці Седллейкерів і Мохаммеда Алі. Звідти вони прямували до двох старих мечетей, які стояли поруч, як два велетні, що охороняють вхід до Саїди Айші. Один із друзів нічого не знав про життя, крім того, що він бачив у Хахії, Абу Кабірі та Заказіку, тоді як інший не знав нічого про Європу, крім того, що було представлено в районі Ісмаїлії, але вони обидва знайшли в Каїрі те, чого ніколи не бачили й не чули. Вони знайшли історію сучасного та жвавого Каїра. А гостюючи в будинку Саїда, вони відкрили для себе Чайковського, Рахманінова, Римського-Корсакова та звуки, яких вони ніколи не чули, але які природно звучали в їхніх серцях з дитинства. Щоразу, коли Баюмі слухав фрагмент вступу до фортепіанного концерту № 2 Рахманінова, він вигукував: «Боже милостивий!» чи «Поклоніться Богу в знак вдячності, бо Він ушанував його одним зі своїх чудес, дозволивши комусь із села зрозуміти російську класичну музику».

Три джерела закоханості — пристрасть до Каїра, до класичної музики та до Найви — створили враження, що Баюмі забув про інцидент у Заказіку. Забув про довгу й чорну ніч, коли він потрапив у пастку диявола, — і про приниження, яке він відчував після цього. Найва зробила перший крок. Студенти в аудиторії філософського факультету були поділені приблизно на три секції. У перших рядах були діти вищого класу, які закінчили французькі школи, і деякі ліванські студенти, що розмовляли французькою. У задніх рядах сиділа меншість, яка, на думку Баюмі, складалася з грубих сільських парубків, як-от він, а також старших студентів (деякі були одружені та мали дітей), які покинули аль-Азгар, надавши перевагу університету. Професори постійно ставили запитання чи то із заслуг, чи то з претензії. А між першими й останніми рядами розсілися змішані місцеві жителі Каїра, які належали переважно до середнього та нижчого класів і які взагалі не любили привертати до себе увагу. Тоді як студенти на перших рядах сперечалися з французьким професором про текст «Кармен» Проспера Меріме, решта студентів просто мовчали. Але як тільки тема змінювалась і торкалась філософії, студенти на останніх рядах оживали й перетягували центр уваги.

Ближче до кінця навчального року один сільський студент — поет, піднявся з останніх рядів і вступив у дискусію з професором французької мови. Мовою він володів досконало, хоча з явним арабським акцентом. Усі глянули на нього, коли хлопець запропонував порівняти циганку Кармен і корсиканця Коломбу (персонаж, який з’являється в іншій повісті автора). Студент наголосив, що Меріме приваблювали сильні жіночі персонажі, що вони затьмарювали чоловічі. І що відчуває грубе, примітивне середовище, де переважали ревнощі та помста. Він стверджував, що все це були ознаки арабського впливу, який тоді охопив увесь середземноморський регіон. Коли професор запитав, що наштовхнуло студента на цю теорію, Баюмі пояснив:

— Кармен — іспанка, чи не так? А мистецтво оплакувати та перераховувати чесноти мертвих на похоронах, як це описано в «Коломбі», подібне до того, що роблять жінки в таких випадках у сільській місцевості, звідки ми родом.

Баюмі не зупинився на Меріме, а звернувся до Шекспіра, оскільки й англійський поет не був застрахований від цих впливів у своїй п’єсі «Отелло».

— Хіба ви не помітили, що солдат дон Хосе, герой «Кармен», убиває кохану жінку з любові та ревнощів? — запитав він. — І той Отелло, воїн-варвар з Північної Африки, убиває свою дружину з тих самих причин? Хіба не зрозуміло, що Отелло походить з того ж культурного середовища, що й Тарек ібн Зіяд?

До того часу сільський хлопець не спілкувався навіть із людьми, які сиділи на останніх рядах, крім випускників аль-Азгару. Він дражнив їх за те, що вони не вміли складати вірші, незважаючи, що вивчали науку про просодію та риму, і тому, що не володіють граматикою, попри те, що вивчали римовану книжку Ібн Маліка з арабської граматики, аль-Аджфія. Їм сподобалися його саркастичні висловлювання, адже ці молоді люди також любили висміювати інститут аль-Азгар та його студентів. Отже, висування сільського хлопця на перші ряди, завдяки його володінню французькою, привернуло увагу Найви, дівчини вищого класу й випускниці ліцею, змусивши її сісти там, де сидів він, далеко позаду й шукати його — «ніжного метелика, що пурхає на весняному сонці», як він казав. Дівчина переслідувала його, бо хлопець був дуже активним на уроках філософії (він сперечався з професорами, і вони хвалили його курсову роботу). А ще, він стенографував лекції, а потім переписував їх слово в слово акуратним почерком, і ті тексти мали вигляд надрукованих. Спочатку зошити, які вона позичила «метелику», були сполучною ланкою між молодими людьми. А коли вона почала показувати хлопцеві свої вірші в прозі й питати його думку, їхні розмови розгорталися й затягувалися. Баюмі подарував їй кілька своїх віршів, які нагадували короткі уривки цнотливого флірту, і вона хвалила їх. А коли дівчина помічала, що ставала