Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Ребеці полегшало на душі: міс Кроулі поки що не знала її таємниці, і можна було скористатися коротким перепочинком. Приклавши хусточку до очей і відмахнувшись від простодушної Брігс, яка хотіла відвести її нагору, вона пішла до своєї кімнати. Приголомшені міс Кроулі та її компаньйонка залишились обговорювати дивну подію, а місіс Феркін, теж не менш вражена, помчала до кухні й розповіла про неї всім, хто там був, — і жінкам, і чоловікам. Новина так схвилювала її, що служниця навіть вирішила негайно, вечірньою поштою, послати листа «з низьким поклоном місіс Б’ют Кроулі і всій пасторській родині… а сер Пітт приїздив сюди й просив міс Шарп вийти за нього заміж, а вона відмови/а йому, чим усіх нас здивувала».
Обидві дами розташувалися в їдальні (куди шановна Брігс, на превелику її втіху, знов була допущена для милої розмови зі своєю благодійницею) й не могли надивуватися з пропозиції сера Пітта і з гувернантчиної відмови. Здогадлива Брігс висловила думку, що тут не інакше як стала на заваді якась давня симпатія, а то жодна жінка, якщо вона не втратила глузду, не відмовилася б від такої вигідної пропозиції.
Ти, Брігс, напевне, прийняла б її, правда? — ласкаво запитала міс Кроулі.
Це ж велика честь стати сестрою міс Кроулі,— з лагідною ухильністю відповіла Брігс.
Що ж, зрештою з Бекі вийшла б добра леді Кроулі,— заявила стара дама (зворушена відмовою дівчини, вона знов стала дуже ліберальна й великодушна — адже від неї ніхто вже не вимагав жертви). — Вона розумна, в неї більше глузду в мізинці, ніж у тебе в голові, бідолашна Брігс. Манери в неї тепер бездоганні, відколи я їх відшліфувала. Вона — Монморансі, Брігс, а кров щось важить, хоч я особисто й чхати хотіла на походження, і будь певна, що вона поставила б себе серед тих бундючних, дурних гемптірців куди краще, ніж нещасна дочка торговця залізом.
Брігс, як завжди, погодилась, і вони почали з усіх боків обмірковувати, що то могла бути за «давня симпатія».
Ви, бідолашні самітниці, вічно знаходите собі якусь безглузду пасію, — сказала міс Кроулі.— Ось ти й сама була колись закохана в учителя каліграфії (не рюмсай, Брігс, вічно ти рюмсаєш, цим ти його не воскресиш!). Я думаю, що бідолашна Бекі теж виявилась сентиментальною дурепою… Певне, їй закрутив голову якийсь аптекар, управитель дому, художник, молодий диякон або ще хтось такий…
Сердешна вона, сердешна! — сказала Брігс, вертаючись подумки на двадцять чотири роки назад до хворого на сухоти молодого вчителя каліграфії, русяве пасмо волосся і листи якого, прекрасні своєю нерозбірливістю, вона старанно зберігала в себе нагорі в старенькій шафці.— Сердешна вона, сердешна! — ще раз мовила Брігс. Вона знов була рожевощокою вісімнадцятирічною дівчиною, сиділа в церкві на вечірні і разом з учителем каліграфії, дивлячись в один молитовник, співала тремтячим голосом псалом.
Після такого вчинку Ребеки, — захоплено сказала міс Кроулі,— наша родина повинна для неї щось зробили. Дізнайся, хто він, Брігс. Я допоможу йому відкрити аптеку або замовлю в нього свій портрет, чи поговорю зі своїм кузеном єпископом… Я дам Ребеці посаг, і ми влаштуємо весілля. Ти подбаєш про сніданок, Брігс, і будеш дружкою в молодої.
Міс Брігс заявила, що кращого завершення годі собі й уявити, забожилася, що міс Кроулі найдобріша і найвеликодушніша жінка, й поспішила нагору потішити Ребеку, погомоніти про освідчини, про її відмову і про причину тієї відмови. А заразом вона хотіла натякнути на добрі наміри міс Кроулі й вивідати, хто той джентльмен, що заволодів серцем міс Шарп.
Ребека зустріла міс Брігс дуже ласкаво, дуже ніжно й розчулено, гаряче подякувала їй за співчуття, призналася, що справді в неї є потаємна симпатія, що це її найзаповітніший секрет (як шкода, що Брігс не постояла біля шпарки в дверях ще з хвилину, може, Ребека ще щось казала!). А хвилин через п’ять після компаньйонки до кімнати Ребеки з’явилася і сама міс Кроулі — нечувана честь! її взяла нетерплячка, і вона не могла довше чекати на свою забарну помічницю. Тому вона прийшла сама і вигнала з кімнати Брігс. Похваливши Ребеку за розважність, стара леді почала розпитувати її, як сер Пітт освідчувався і як раніше ставився до неї, що спонукало його до такої несподіваної пропозиції.
Ребека відповіла, що їй давно вже здавалося, начебто сер Пітт вшановує її особливою увагою (оскільки він має звичку виявляти свої почуття щиро й відверто), але, не кажучи вже про певні особисті причини, якими вона не хотіла б тепер забивати голови міс Кроулі, вік баронета, його становище й уподобання такі, що про заміжжя з ним не може бути й мови. І взагалі, хіба порядна жінка, що поважав себе, може звертати увагу на такі освідчини чоловіка тоді, коли ще не поховане тіло його померлої дружини? — Не верзи дурниць, люба моя, ти б зроду йому не відмовила, якби не мала на оці ще когось, — урвала її міс Кроулі, відразу переходячи до того, що її цікавило. — Розкажи про ті свої особисті причини. Що це за причини? В тебе хтось є? Хто так заволодів твоїм серцем? — Ребека опустила очі додолу й визнала, що є.
Ви не помилилися, люба леді,— сказала вона солодким, невинним, тремтячим голосом. — Ви дивуєтесь, що бідній самотній істоті може хтось подобатися, правда? Я ніколи не чула, що вбогість оберігає когось від цього. Ох, якби було так! — Мила моя дитино! — вигукнула міс Кроулі, що завжди легко зворушувалась. — Отже, твоя пристрасть не мав відповіді? Ми страждаємо таємно? Розкажи мені все, щоб я тебе потішила.
Ох, якби ви могли мене потішити, люба леді! — мовила Ребека тим самим жалібним голосом. — Мені так треба ласки! — Вона прихилила голівку до плеча міс Кроулі й заплакала так природно, що стара леді, сама того це сподіваючись, розчулилась, обняла її майже з материнською теплотою і почала заспокоювати, присягатися, що любить її, мов рідну дочку, і зробить усе, аби тільки допомогти їй.
Але, дитино моя, скажи нарешті — хто він? Часом не брат тієї гарненької Седлі? Ти згадувала про якусь історію з ним. Я його запрошу сюди, голубонько, і він буде
