Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Кути ти йтеш? — спитав він.
— Ах, пане, я йшла до вас. Ви мали рацію вчора! Я тепер розумію, що краще було бідолашній пані піти в тюрму на кілька днів. Та хіба ж розуміються жінки у фінансових справах?.. Коли кредитори пані дізнались, що вона повернулась додому, всі вони на неї кинулись, як на здобич... Вчора о сьомій вечора, пане, наліпили жахливу об’яву про продаж її меблів у суботу... Та це ще нічого... Але пані, в якої таке добре серце, в свій час допомогла тому страховищу, знаєте?
— Який страховиш?
— Та тому ж, якого вона кохала, тому д’Естурні; ах, це був чарівний хлопець; він грав, от і все.
— Фін грав з міченими картами.
— Ну, що ж з того, а ви?.. — сказала Європа. — Що ви робите на біржі? Та стривайте, я розкажу. Одного разу, щоб не дати Жоржеві, як він казав, пустити собі кулю в лоб, вона заставила в ломбарді все своє срібло, свої самоцвіти, за які ще не було заплачено. Тепер, дізнавшись, що вона щось сплатила одному з кредиторів, усі прийшли й зчинили галас... Загрожують виправною тюрмою... Ваш ангел на лаві підсудних!.. Хіба від цього не стане дибом перука, а не саме тільки волосся?.. Вона вмивається слізьми, говорить, що в річку кинеться... О, вона кинеться!..
— Коли я піту то фас, брощай, піржа! — скрикнув Нюсінжен. — А се немошливо, шоб я не пішов туди, бо я там щось фіграю тля неї... Ійти, саспокій її: я сплачу її борги, я брийту до неї о шетвертій готині. Але, Ішені, скаши їй, шоб фона мене трошки кохала...
— Як то так — трошки? — дуже!.. Стривайте, пане, тільки щедрістю можна завоювати жіноче серце... Звичайно, ви вберегли б якусь сотню тисяч франків, якби вона пішла у в’язницю, але ніколи її серце не було б вашим... Як вона мені казала: “Ежені, він був такий великодушний, такий щедрий... Це прекрасна душа!”
— Фона сказала се, Ішені? — скрикнув барон.
— Так, пане, мені самій.
— На ось, фізьми десять луіторів.
— Дякую... Але вона в цю хвилину плаче, плаче з учорашнього дня так, як свята Магдаліна наплакала б за цілий місяць... Ваша кохана в розпачі, і це через борги, які не вона зробила! О, ці чоловіки! Вони обдирають жінок так, як жінки обдирають старих. Їй-богу!
— Фони фсі такі... заборговуються! Ах, ніколи не сліт заборговуватись... Хай фона пільше нічого не підписує. Я блачу, але якщо фона ше рас підпише... я...
— Ну, то що ж ви тоді зробите? — задерикувато спитала Європа.
— Поше мій! Я не маю ніякої флади нат нею... Я пуду керуфати її маленькими дільцями... Ійти, ійти, фтішай її, і скажи їй, шо шерес місясь фона пуде шити в нефелишкому балаці.
— Ви вмістили, пане барон, капітал на високих процентах у серце жінки! Стривайте! Я бачу, що ви помолодшали; я тільки покоївка, але я часто бачила таке явище... Це від щастя!.. Щастя дає якийсь відблиск... Якщо ви мали якісь витрати, не шкодуйте, ви побачите, що це дасть зиск. Насамперед, я сама казала пані: вона була б найостаннішою з останніх шльондрою, якби не покохала вас, бо ви її врятували з пекла... Та коли в неї не буде більше турбот, ви взнаєте, що то за жінка. Між нами кажучи, я можу вам признатись, — тієї ночі, коли вона стільки плакала ... та що ви хочете! Нам дорога повага чоловіка, якай буде утримувати нас... вона не наважилась розказати вам це все... хотіла втекти.
— Фтекти! — скрикнув барон, переляканий цією думкою. — Але піржа! Піржа! Йти, йти, я не сайду... але шоб я побачив піля фікна... се надасть мені батьорість...
Естер усміхнулась панові де Нюсінжену, коли він проходив мимо будинку, і він попрямував важкими кроками далі, кажучи собі:
— Це ш ангел!
Ось як Європа взялась до того, щоб досягти неможливого. Близько пів на третю Естер закінчила свій туалет, немов чекала Люсьєна; вона була чарівна. Побачивши її такою, Прюданс сказала, дивлячись у вікно:
— Ось пан!
Бідна дівчина кинулась, чекаючи Люсьєна, і побачила Нюсінжена.
— Ах, як ти болісно мене вражаєш! — сказала вона.
— Не було іншого способу примусити вас удати, ніби ви цікавитесь цим бідолашним стариганем, що сплатить усі ваші борги; адже, нарешті, всі вони будуть сплачені.
— Які борги? — скрикнуло це створіння, думаючи тільки про те, щоб утримати те кохання, яке відганяли від неї грізні руки.
— Ті, що пан Карлос наробив пані.
— Як? Уже ж заплачено майже чотириста п’ятдесят тисяч франків! — скрикнула Естер.
— У вас іще є боргів на півтораста тисяч франків. Але барон усе це прекрасно сприйняв... він вас візьме звідси, оселить вас у “нефелишкому балаці”. Та що! Ви не такі вже нещасні! На вашому місці, я, задовольнивши Карлоса, примусила б барона подарувати мені будинок і ренту. Пані, звичайно, найкрасивіша жінка, яку я тільки бачила, і найпринадніша, але хіба багато треба, щоб змарніти? Я була свіжа й гарна, та ось бачите... Мені двадцять три роки, майже стільки, як і пані, а мені дали б на десять років більше... Досить захворіти... Ну, а коли маєш у Парижі будинок і ренту, нема чого боятись кінчити на вулиці.
Естер не слухала Європи — Ежені — Прюданс Серв’єн. Отже, воля цієї людини, обдарованої генієм спокуси, знов занурила Естер у бруд, з тією ж силою, з якою витягла її звідти. Ті, кому відоме безмежне кохання, знають, що не можна відчувати його втіх без того, щоб не набути його чеснот. Після сцени в своїй халупі на вулиці Ланглад, Естер зовсім забула своє колишнє життя. Вона жила до цього часу дуже чеснотливо, замкнувшись у своїй пристрасті. Отже, щоб уникнути перешкод, досвідчений спокусник зумів так підготувати
