Клуб невиправних оптимістів - Жан-Мішель Генасія
4
Життя і виживання залежать від непередбачених деталей. Від грипу, до прикладу. Нежить я пережив, однак цієї лиховісної зими, коли ріки покинули береги та наврочили паводки, що паралізували країну, мене вразив поганючий вірус. Ну, не мене. Мені б за щастя, але якраз мене він пощадив. Ніколя вирізняло залізне здоров’я, з одинадцятого класу він не прохворів жодного дня. І на тобі, зліг. За компанію мільйонам французів. Відсутність Ніколя прочиняла двері катастрофі. Без нього я пропав. Ляшом, наш учитель математики — ми звали його Чахликом, бо він викликав більше жалю, аніж заздрощів своєю незмінною чорною хустинкою на шиї, — вдало уник епідемії.
Я навідався до Ніколя, і він був розчулений моєю увагою та турботою про його самопочуття. Я так і не наважився поговорити про швидке наближення фатальної події, нещадної та смертоносної: контрольної з математики. Мислителі, психіатри, навіть міністри освіти ніколи не переймалися архаїчним страхом, пекельними жахіттями й невиправною кривдою, завданою нашій свідомості й підсвідомості контрольними взагалі та контрольними з математики зокрема. Я повис над безоднею, і усім на світі було до того байдуже. Отож я спустив усі заощадження в «Матінки Цукерочки» в Люксембурзькому саду і приніс Ніколя весь асортимент ласощів, які він обожнював. Здоровецький пакет локричних паличок, карамельок «Карамбар», локричного сухого соку «Коко Бур», льодяничків у мушлях «Рудуду», пудрових пакетиків «Містраль», жувальних ведмежат і шоколадних цигарок. А ще жуйки «Малабар» — він не тямився від їхніх перебивних тату. Я щиро сподівався, що це його підбадьорить і пришвидшить одужання. Натомість його прихопила печія. Докучати Сесіль не хотілося, вона й без мене з головою поринула в прибирання та вбивала дні на борсання між дипломом і психологією.
Я гарував мов божевільний. І що більше я працював, то менше розумів і то швидше розклеювався. На мене чекав бій сам на сам, без підстрахування, із заліковою контрольною. Для нас, французів, слова «Березина» та «Ватерлоо» — синоніми пекучих і гірких поразок. Принаймні там відбулися реальні бої. Нас розбили. Ми билися мужньо й відчайдушно, тому наші супротивники, ба навіть англійці, визнали нашу хоробрість. Ті поразки й близько не були ганебними. Я розшифровував умову задачі, як китайське письмо. Очевидно, Чахлик помилився темою. Однокласники, схиливши голови, длубалися над завданням з легким серцем. Я ж цілу годину вдивлявся в бездонну порожнечу моєї бездарності. Ягня на півдорозі до бойні має відчувати щось схоже. Воно жде помаху ножа як звільнення від страждань. Я здав білі аркушики, не заплямовані плодами моїх математичних поневірянь. Чахлик міг багато в чому мене звинуватити, лише не в тому, що я додав йому роботи.
Завжди можна спробувати втекти від реальності, провести близьких, сховатися за маскою добропорядності, перехитрити самого себе, навигадувати виправдань і відмовок, урешті викрутитися і здати позиції — прийдешнє тримається на нашому опорі моральному падінню, а щастя — на рубежі нашої легкодухості. Правда повертається із силою бумеранга. Ви відмовляєтеся тікати — і стоїте на краю безодні. Не стрибнете — сплатите сповна.
За вечерею я з острахом чекав фатального запитання. Мама, здавалося, забула. Тато отримав недобру звістку від бабусі Жанни: через сердечні проблеми її вже вдруге ушпиталили. Він подумував навідатися до Ланса, щоб побачитися з нею наступної неділі, та хотів, щоб ми приєдналися. Жульєтт запросили на день народження подруги, а я послався на підготовку до контрольної з історії-географії.
— До речі, Мішелю, як там твоя контрольна з математики? — поцікавилася мама, розливаючи овочевий суп.
Вона чекала звичної відповіді в дусі: «Наче непогано, побачимо». Не голословити про свій тріумф і поводитися стримано — два основоположні принципи сім’ї Делоне.
— Це була… катастрофа.
— Чому?
Я виголосив промову на тему гучних фіаско: Трафальґар, лінія Мажино, грандіозні провали видатних особистостей, затяті ледарі, що спершу без упину розчаровували батьків, потім отримали Нобелівську премію і тепер почивають в Пантеоні. Коротше, я заплутався. Досить. Ніяких виправдань. Правда. Божий суд.
— Ейнштейн… у молодості… під час сутички… з Пастером… Черчилль також… як Ніколя… Нічого серйозного, дурнуватий грип… Я вже роками в нього списую.
Мама впустила ополоника в супницю. Аж скатертина замастилась. Вона глянула на мене з розтуленим ротом, непорушна, не розуміючи, чи я серйозно, чи то наважився на такий же дурнуватий жарт, як і я сам.
— Я здав чистого аркуша. Навіть завдання не зрозумів.
— Щодо Ніколя — ти ж пожартував?
— Я махлював роками. Досить з мене брехні.
Зізнався б я у проституції чи бомбардуванні в ім’я ФНВ[92] — навіть це справило б менший ефект. Вона обійшла стіл, наблизилася впритул, багрова від гніву. Я побачив, як здійнялася права рука. Я завмер, не намагався ухилитися чи захиститися. Я знав, що вона вдарить сильно. Ляпас мав стати частиною розплати. Її тремтлива рука залишалася в повітрі.
— Елен! Досить! — крикнув батько і підбіг до нас.
Краще б вона вдарила. Це б зрівняло рахунок. То був конфлікт лише між нами, який тепер став сімейним скандалом. Але втрутився тато. Здійнята рука наразі погрожувала йому. Він незворушно на неї дивився. Врешті вона її опустила.
— Це не привід для побиття, — сказав тато, намагаючись бути переконливим.
Вона нервово тремтіла, придушуючи жорстокість, що пробилась на поверхню.
— Твій син зізнався, що він брехун і шахрай, а для тебе це нормально!
Зазвичай вони лаялися подалі від нас, у своїй кімнаті. Начебто зберігали видимість пристойності, а ми, у свою чергу, наче й не чули.
— Ти нічого не говориш! Нічого не дієш! Узагалі не реагуєш. З рук їм усе спускаєш. Мій батько не зніс би такого сорому й долі секунди. Він тримав дім у своїх руках. Його боялися. Він не гребував ременем. Делоне було притаманне поняття моралі. Діти слухалися батьків. Звідси й результат. Мій брат Даніель став героєм, Моріс досяг успіхів…
— Стривай-но! Він побрався зі спадкоємицею одного з найсолідніших капіталів Алжиру.
— Ну а ти сам як учинив? Хіба не одружився із дочкою начальника?
— Це ницо з твого боку.
— От Моріс опікується своїми дітьми. А твої погано поводяться. Вони ніщо не поважають. Вони тебе не бояться.
— У нас у родині дітей не б’ють. Якщо вони вчиняють якусь дурницю, ми про це розмовляємо, обговорюємо це.
