Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

нога? Просто тичка. Наче кістяна тростина. Їй-право, це ж він просто жартома копнув мене тростиною, а не дав мені образливого копняка. І до того ж, — це я так собі міркував, — подивися як слід: у нього на кінці ноги — там, де має бути ступня, — просто гострий шпичак; якби якийсь селюк копнув мене босою ногою, то була б тяжка, жахлива образа. А тут образа просто переведена нінащо, заточена в голку». Та отут сталася справжня кумедія, Фласку. Я ще гамселив ногою по піраміді, аж раптом хтось узяв мене за плечі. Дивлюся — то якийсь наїжачений старий горбань, схожий на водяника. Він хапає мене за плечі, розвертає і каже: «А що це ти таке робиш?» Ото був переляк! Пика в нього — не дай боже! Та якось зібрався на силі і відказую: «Що я роблю? А тобі яке діло, любий містере Горбань? Чи теж хочеш дістати копняка під зад?» їй-богу, Фласку, я ще й сказати цього не встиг, а він повернувся до мене задом, нахилився, підсмикнув поділ із водоростей — і як ти гадаєш, що я там побачив? Знаєш, друже, скажу тобі по правді — весь зад у нього був усипаний цвяхами, вістрям назовні! Я поміркував і кажу: «Ні, мабуть, я не буду давати тобі копняка». — «Мудро, Стаббе, дуже мудро», — відповів він і взявся повторювати це знову й знов, і шамкотить ротом, мов стара бабця. Я побачив, що він не може зупинитися, тільки бубонить: «Мудро, Стаббе, дуже мудро», — і подумав, що можна знову приступатися до піраміди. Та ледве я звів ногу, як він гримнув на мене: «Ану припини!» — «Ти що, — кажу, — чого ти, старий?» — «Слухай, — каже він. — Давай з тобою про це поговоримо. Капітан Ахаб дав тобі копняка?» — «Еге ж, — кажу, — і саме в оце місце». — «Гаразд, — продовжує він. — А чим? Кістяною ногою?» — «Так». — «Ну, тоді, — каже він, — що тобі не подобається, мій мудрагелю Стабб? Адже він тебе копнув заради твого ж блага. Він ударив тебе не якимось сосновим цурпалком, правда ж? Тобі дала копняка велика людина, Стаббе, і до того ж — благородною, прекрасною китовою кісткою. Це ж велика честь для тебе. Отак і треба це сприймати. Слухай, Стаббе, у старій Англії родовиті лорди вважають за найвищу честь для себе, якщо королева вдарить їх і посвятить у лицарі ордену Підв'язки[140]; а ти, Стаббе, можеш пишатися з того, що тебе вдарив старий Ахаб і посвятив у мудреці. Затям, що я тобі скажу: нехай він нагороджує тебе копняками, вважай його копняки почесними і ніколи не роби спроби вдарити його у відповідь, бо це тобі не по силі, мудрий Стаббе. Бачиш оцю піраміду?» І тут він якимось дивом поплив від мене в повітрі. Я захропів, повернувся на другий бік — і прокинувся в себе на ліжку! То якої ти думки про цей сон, Фласку?

— Не знаю. Як на мене, дурня якась, та й годі.

— Може, й дурня. Та мене вона зробила розумним, Фласку. Бачиш, отам стоїть Ахаб і дивиться кудись убік, за корму? Отож найліпше, що ми можемо зробити, — це дати старому спокій і ніколи йому не суперечити, хоч би що він казав. Ану стривай, що він вигукує? Послухай!

— Гей, на щоглах! Пильнуйте, ви всі! У цих водах мають бути кити! Якщо побачите білого кита, волайте на всю горлянку!

— А про це що ти скажеш, Фласку? Таки є тут щось чудне, еге ж? Ти чув коли-небудь таке — білий кит! Кажу тобі, у повітрі висить щось дивне. Треба пильнувати, га, Фласку? Ахаб щось лихе намислив. Та краще помовчати; він іде сюди.

Розділ 32

Цетологія

Ми вже сміливо розтинаємо морський простір; мине ще якийсь час, і ми геть загубимось у безмежжі відкритого океану. Та перш ніж це станеться, перш ніж повитий водоростями корпус «Пекводу» загойдається біля обліпленої мушлями туші левіафана, із самого початку слід звернути особливу увагу на одне загальне питання, розгляд якого є конче необхідним для глибокого і всебічного розуміння тих окремих відкриттів, порівнянь і згадок, які нас іще чекають попереду.

Я маю на увазі детальну класифікацію всіх різновидів китоподібних, яку мені дуже хотілося б тут навести. Проте це не так легко зробити. Таке завдання не легше за спробу класифікувати всі складові світового хаосу. Ось що кажуть із цього приводу найавторитетніші представники сучасної науки.

«Жодна галузь зоології не є такою заплутаною, як та, що називається цетологією», — пише капітан Скорсбі, 1820 р. від Р. X.

«До моїх намірів не входить — навіть коли б я був у змозі це зробити — дослідження існуючих способів поділу китоподібних на класи і родини. Спеціалісти так і не дійшли згоди у цьому питанні», — стверджує корабельний лікар Бійл, 1839 р. від Р. X.

«Непристосованість до проведення досліджень на великій глибині». «Непроникні перепони, що заважають нашому вивченню китоподібних». «Терниста стежина». «Усі ці неповні дані можуть тільки краяти серце натураліста». Так говорять про кита великий Кюв'є, Джон Хантер і Лессон, ці світила зоології та анатомії. Проте хоч істинні знання є мізерними, існує безліч книг на цю тему. Так воно буває всюди, так само і в цетології, або науці про китів. Було багато людей — великих і не дуже, давніх і сучасних, моряків і сухопутних, — які чи то детально, чи побіжно згадували китів. Простежте очима хоча б деякі імена: автори Біблії; Арістотель; Пліній; Альдрованді; сер Томас Браун; Джеснер; Рей; Лінней; Ронделеціус; Віллоубі; Грін; Ерстеді; Сібальд; Бріссон; Мартен; Лесепед; Боннетерр; Демаре; барон Кюв'є; Фредерік Кюв'є; Джон Хантер; Оуен; Скорсбі; Бійл; превелебний Т. Чівер. Але чим обмежуються узагальнюючі висновки цих творів, ми вже бачили з наведених вище уривків. З усіх перелічених тут авторів лише ті, що йдуть після Оуена, бачили живих китів на власні очі, і лише один із них був справжнім ловцем китів і професійним гарпунером. Я кажу про капітана Скорсбі. Щодо окремих питань, пов'язаних із гренландським, або справжнім, китом, він є найбільшим авторитетом з усіх, що існують. Але Скорсбі не знав і не писав нічого про великого спермацетового кита, порівняно з яким гренландський кит взагалі не вартий того, щоб про нього згадували. Тож нехай буде сказано тут, що гренландський кит — це узурпатор на морському престолі. Він навіть не найбільший за розмірами з усіх китів. Проте за стародавнім правом першості у претензіях, а також завдяки