Місячний камінь - Вилки Коллінз

Сищик знову поглянув на мене. Кажуть, у старих серце не може битися швидко. А моє серце ледве не вискочило як у людини в двадцять п'ять років!

— Я не маю ніякого права, — промовив сищик, — контролювати вчинки міс Веріндер. Я тільки дуже прошу вас відкласти її від'їзд, якщо це можливо, на пізніший час. Мені самому треба з'їздити у Фрізінголл завтра вранці, я повернуся о другій годині дня, якщо не раніше. Якби міс Веріндер могла тут затриматись до цього часу, я хотів би сказати їй кілька слів — несподівано, перед самим її від' їздом.

Міледі відразу ж наказала мені передати кучерові її розпорядження, щоб екіпаж для міс Речел подали не раніше як о другій годині дня. Потім вона звернулась до сищика.

— Ви ще щось маєте мені сказати?

— Тільки одне, ваша милість. Якщо міс Веріндер здивується цій зміні в розпорядженні, будь ласка, не говоріть, що я — причина відстрочки її подорожі.

Пані моя раптом підвела голову від книги, ніби хотіла щось сказати, але з великим зусиллям стрималась і, знову втупивши очі в сторінку, рухом руки відпустила нас.

— Надзвичайна жінка, — сказав сищик Кафф, коли ми знову вийшли в передпокій. — Якби не її самовладання, таємниця, що бентежить вас, містере Беттередж, розкрилася б сьогодні.

При цих словах істина нарешті промайнула в моїй старечій дурній голові. На якусь мить я, здавалось, зовсім втратив розум. Я схопив сищика за комір і припер до стіни.

— Хай вам чорт! — закричав я. — У міс Речел щось не гаразд, а ви весь час крилися з цим від мене!

Припертий до стіни, сержант Кафф не поворухнув ні рукою, ні жодним мускулом на своєму меланхолійному обличчі і тільки подивився на мене.

— Ага! — промовив він. — Нарешті, ви здогадались.

Я випустив комір його сюртука й похнюпив голову. Пригадайте, на виправдання мого вибуху, що я служив цьому сімейству п'ятдесят років. Коли міс Речел була ще дитиною, вона часто-густо видиралась до мене на коліна і смикала за мої бакенбарди. Міс Речел, незважаючи на всі її вади, була для мене найдорожчою, найкращою і наймилішою панночкою, якій старий слуга завжди з любов'ю догоджав. Я попросив у сержанта Каффа пробачення, але боюсь, що зробив це зі слізьми на очах і не зовсім як слід.

— Не журіться, містере Беттередж, — сказав детектив з більшою прихильністю, ніж я мав право сподіватись від нього. — Якби ми, при нашій професії, були вразливі, ми нічого не були б варті. Якщо вам буде від цього легше, схопіть мене знову за комір. Ви не маєте найменшого уявлення про те, як це робиться, але я пробачу вам вашу невправність, беручи до уваги ваші почуття.

Він скривив кутики губів, напевно, вважаючи, що пустив дуже влучний дотеп. Я провів його у свій маленький кабінет і причинив двері.

— Скажіть мені правду, сержанте, — почав я, — що саме ви запідозрюєте? Було б жорстоко приховувати це від мене тепер.

— Я не запідозрюю, — відповів сищик Кафф, — я знаю.

Мій запальний характер почав знову закипати в мені.

— Невже ви хочете запевнити мене, — вигукнув я, — що міс Речел украла свій власний алмаз?

— Так, — сказав сищик, — я саме це й хотів вам сказати, слово в слово. Міс Веріндер переховувала в себе, потай від усіх, Місячний камінь з самого початку й довірилась у цьому тільки Розанні Спірман, сподіваючись, що ми підозріватимемо у крадіжці Розанну Спірман. Ось вам і вся справа, як на долоні. Схопіть мене знову за комір, містере Беттередж.

Якщо ви таким чином розважите душу, схопіть мене знову за комір.

О світе милий! Хіба мені від цього легше стане?

— А які у вас є докази? — ось і все, що я міг йому сказати.

— Мої докази ви почуєте завтра, — відповів сищик. — Якщо міс Веріндер відмовиться відкласти поїздку до своєї тітки, — а ви побачите, що вона відмовиться, — я буду змушений розповісти завтра все нашій пані. А оскільки я не знаю, що може з цього вийти, прошу вас бути в курсі всіх справ. А поки що облишмо про це. Ні, Беттередж, більше ви ні слова не почуєте від мене про Місячний камінь. Ваш стіл накритий для вечері. Це одна з багатьох людських слабостей, до яких я завжди прихильно ставлюсь. А поки ви подзвоните слугам, я прочитаю молитву «Даждь нам днесь…»

— Приємного апетиту, сержанте, — сказав я. — А мій апетит пропав. Я почекаю й догляну за тим, щоб вам подали все як слід, а потім, ви вже пробачайте мені, я піду й постараюсь заспокоїтись.

Я подбав, щоб йому подали все якнайкраще, і нітрохи не пожалкував би, коли б він подавився усім цим. Саме в цей час увійшов головний садівник (містер Бегбі) зі своїм щотижневим звітом. Детектив відразу ж почав своє про троянди і про перевагу трав'янистих стежок перед посиланими гравієм. Я залишив їх удвох і вийшов з кімнати дуже засмучений. Це було перше в моєму житті хвилювання, яке я не міг подолати ні тютюновим димом, ні навіть читанням «Робінзона Крузо».

Занепокоївшись, і почуваючи себе нещасним, і не маючи кімнати, де я міг би залишитись на самоті, я повернув на терасу і обміркував усе в тиші й спокої. Про що я думав у цей час, не має значення. Я почував себе немічним стариком, виснаженим, непридатним до виконання своїх обов'язків, — і вперше в своєму житті почав подумувати про те, коли ж всевишній забере мене до себе. Незважаючи на все це, я був твердо переконаний у правоті міс Речел. Якщо сищик Кафф справжній Соломон і якщо він скаже мені, що в панночці переплуталася скромність і злочинність, я