Син сонця - Мирослава Горностаєва
— Не подоба вам, о старійшино, — не втримався таки Карна, — говорити про мене всяку гидоту! Я завжди дотримувався закону кшатріїв і приписів Вед! Що ж в мені є од чандали? Все, що я робив до цього дня, було лише на користь і Дурьйодгані і Гастінапуру!
— Радгея хвалиться, що переможе Пандавів, — продовжив Бгішма, наче й не почувши, — але він не вартий і краплі їхньої крови…
Карна більше не суперечив, бо зрозумів, що цієї стіни йому не пробити. Він майже не слухав Дрону, що вихваляв Арджуну та закликав до миру, ні Санджаю, який описував велетенське військо Пандавів та звитяги Бгімасени у війні з Шашуварманом.
" Стіна, — думав воїн трохи не з розпачем, — та ще й яка! Камінна! Для Бгішми з Дроною я не існую… Порожнє місце! Арджуна — син Прітги, йому вся шана! А я — син Радги, жінки, що нічим не гірша за княгиню! І мене звуть материним ім'ям, коли хочуть болючіше образити! Що б не скоїли Пандави — їм пробачають, бо вони шляхетного роду! Мені ж не можна не тільки оступитись, але й просто сповільнити крок!» Голос Дурьйодгани пробудив його від болючих роздумів.
— Я бачу, — єхидно мовив князь Гастінапуру, — що наші старійшини смертельно перелякані! Та хіба ж у нас немає воїнів? Кажете, Бгімасена чудово б'ється на палицях? Але я його переможу у такім бою! Кажете, нема лучника, кращого за Арджуну? Але Карні сам Парашурама сказав: " Ти рівний мені! " До того ж Карна має громоваджру, яку страшною ціною добув у самого Індри! А наші союзники? Ось Шалья, а ось…
" Те саме, завжди те саме…, - думав Карна, знову переставши прислухатись, — як мене нудить від усіх цих розмов та недолугих інтриг! Я воїн, а не придворний, а от Дурьйодгана тут у своїй стихії, йому це навіть подобається, ба, навіть Санджаї припало до смаку, ач як він розписує звитяги ворога, щоб воно тямило у звитягах, та мій Чатьякі вартий більше, бо побував у битві і зрозумів, що воно таке…»
Дгрітараштра, доведений до розпачу оповіддю Санджаї, мовив, трохи не плачучи:
— Мої сини приречені!
— Та що ви, батьку! — вигукнув Дурьйодгана, — і ми, і Пандави одного роду, тож і сили у нас рівні, а перемога залежить лише від вояцького щастя!
— Сину! — мовив благально Дгрітараштра, — не слухай дурних порадників! Інакше я втрачу тебе навіки! Говорять, що Боги на боці Пандавів, а хто помагає тобі?!
— Аби Боги були на боці Пандавів, — мовив Дурьйодгана становчо, — то Юдгіштгіра краще грав би у кості і не відправився б з братами у вигнання на тринадцять літ! А хто помагає мені, батьку? Коли Син Сонця, Вайкартана, б'ється на боці Кауравів, вони непереможні!
— «Син Сонця» — хихикнув хтось, — це ж треба… Карна підвів голову і сміх урвався.
— Я здатен вибороти перемогу, — сказав, — якщо мені доручать військо. А лук Парашурами дозволить мені виграти будь-який двобій! Перемагає у битві лише той, хто певен перемоги!
— Карна покладається не стільки на лук, скільки на даровану громоваджру, — насмішкувато мовив Бгішма, — але чакра Крішни зупинить її у польоті! Не допоможуть сину сути ні стріли, ні лук Парашурами, Крішна бо перемагав і кращих!
— Напевне, — сказав Карна з підкресленою ввічливістю, — Крішна Васудева і є таким великим воїном. Але, чи гідно поштивого старійшини ганити союзника і вихваляти ворога?
— Слуг не ганять і не вихваляють, — сказав Дід Куру в'їдливо, — їх просто не помічають. Тим більше небезпечно і непристойно довіряти військо шудрі!
— Аби довести, що я не слуга вам, пане Бгішмо, — сказав Карна, на хвилю втративши терпець, — присягаюсь тризубом Шіви, що вийду на бій лише опісля
вашої загибелі і стану на герць з тим, хто переможе вас! А зараз дозвольте
покинути це зібрання, де я відчуваю себе зайвим!
Карна вийшов до палацового саду і довго стояв, намагаючись заспокоїтись. Він
уже шкодував присяги, даної в гарячці та обуренні, адже при всій своїй образі на
Діда Куру, Карна зовсім не бажав його загибелі.
" Боги, ну навіщо все це мені потрібно? Хіба не можу я битись шереговим
ратгіном? Але ж Бгішма з Дроною погублять військо Дурьйодгани, бо певні
поразки ще до початку битви…»
— Знову зчепився з Дідом, Вайкартано? — пролунав за спиною вкрадливий голос. Карна обернувся і побачив Юютсу, того самого брата Дурьйодгани, матір'ю якого була служниця.
— Поговорили, — коротко відповів воїн.
— Важко, коли тебе не цінують, — зітхнув Юютсу, — слухай-но. Карно… Говорять, що до Гастінапуру вирушає Крішна Васудева. З посольством миру. І він дуже хоче поговорити з тобою. Він не забув, як тоді, в Індрапрастзі, ти спробував осадити того нахабного Шишупалу.
— Про що поговорити? — спитав втомлено Карна.
— Про твій порятунок! Ти став не на той бік, Вайкартано!
— Я все життя стою лише на одному боці — на своєму! — відрізав Карна і пішов через сад до своєї колісниці.
Князя Ядавів Дгрітараштра звелів прийняти з великими почестями. Старий князь сподівався, що володар Двараки таки схилить до миру його неслухняних синів.
Крішна ж, прибувши до Гастінапуру, відмовився від пишного прийому та учти, а зупинився у Відури, нібито навідати родичку — княгиню Кунтідеві, котра так і жила в будинку брата Дгрітараштри.
Але всі — і старійшини, і Дурьйодгана сприйняли це як вияв недовіри і трохи не кровну образу. Карна на прийом не
