Діти - Галина Василівна Москалець

— Піду. А у вас є собачка?

— Пес? Аякже! Але ти не бійся, він припнутий…

— Та я не боюсь. У мене в садку цілих п’ять собак живе і аж десять котів!

—..Господи! — перехрестилася сусідка. — Бідні ж ваші голівоньки. — І посміхнулась до бабці.

Хлопчик взяв її за руку, і вони пішли до хвіртки.

— А ще знаєте, що у нас в садку є? Такий великий-великий трактор. Я одного разу як сів на нього, як поїхав, як розігнався, а потім — бах! — і наїхав на паркан.

— Йой, що ти кажеш?! — перелякалась жінка. — Тебе ж могло скалічити!

— Hi! — хитнув Лялечка головою. — Я як розверну-увся!

На подвір’ї Лялечка побачив двох хлопчиків, котрі бавились у футбол. Один, вищий за Лялечку, він одразу йому сподобався, стояв на одних воротах. Другий, менший, весь час витирав рукавом зашмарканого носа. За ворота правили два камінці. Хлопці по черзі били по м’ячу і кричали.

— Бабо! — зраділо повідомив вищий. — Я забив уже вісім голів!

Побачивши Лялечку, він замовк і став прискіпливо розглядати.

— Ото маєте, хлопці, Олежка. Бавтеся з ним, і щоб мені не бились…

— Та-ра-ба-ра-ба-ра! — викривився услід бабі вищий і додав; — Краба-раба-жаба!

Лялечка несміливо наблизився до нього і сказав:

— А моя мама поїхала на море, а мене привезла сюди. А ви що, не ходите в садок?

— Мо-мо-море, момо-море! — засміявся хлопець. — А мій тато возить людей в авто-авто-бу-у-сі!

Він підбіг до м’яча і щосили його копнув. М’яч вдарився об стіну, аж посипалась штукатурка.

— Тікаймо! — крикнув менший і перший кинувся за хату.

— Бачиш! — гордо сказав вищий. — Отож-то!

Він швиденько видерся на яблуню, виліз на сам вершечок і спустився вниз.

— На, бери!

Лялечка взяв одне зелене яблуко, надкусив, але побоявся виплюнути, хоч яблуко було страшенно кисле.

— А в мене є машина! Кузов жовтий, а на ньому червона ракета. Отак натиснеш — і стріляє.

У меншого захоплено спалахнули очі.

— Принеси! — сказав вищий.

— Бабцю, дай мені мою машину! — прибіг захеканий Лялечка додому.

Бабця якраз прала.

— Бався тут, а то хлопці поламають. Мама грошей не має, аби тобі кожного дня купувати машину.

— Дай! — тупнув ногою Лялечка, і очі в нього налились слізьми.

— Он ти який! Не встиг приїхати, а вже командуєш! — строго сказала бабця і облишила прання. — Чекай, я мамі напишу!

— Та-ра-ба-ра-ба-ра! — викривився Лялечка і хотів втекти, але йому за всяку ціну треба було показати машину хлопцям.

Лялечка зітхнув і сів. Бабця мовчала. Він ще трохи посидів і, нарешті, не витерпів:

— Ба, дай… Хлопці не схочуть зі мною бавитися.

— А будеш мені викривлятися?

— Не буду! — чесно пообіцяв хлопчик.

— То бери, — змилувалась бабця. Вона мала повно роботи, і онук хіба їй заважав.

Лялечка радо схопив машину і побіг. Хлопцям машина дуже сподобалась, і вони взялись її ремонтувати, бо одне колесо весь час спадало й машина гальмувала не там, де треба.

Старшого звали Славком, меншого — Михаськом. Якби Лялечку не забрала бабця на обід, то вони б, напевно, відремонтували машину. А так він поніс колесо в руках.

— А що я тобі казала! — вичитувала бабця.

Лялечка сердито мовчав. Він знав, що зараз його заставлять поїсти і покладуть спати.

— А Славко і Михасько теж підуть спати?

— Аякже! — запевнила його бабця. — Поспите і знов підете бавитися.

— А ти розкажеш мені казку?

— Розкажу.

— Яку?

— Про фарбованого лиса. Чув таку?

— Ні, — відказав хлопець. — А я знаю про