Діти - Галина Василівна Москалець
суть якого найкраще виражає приказка «Не лізь поперед батька в пекло» і який можна було б назвати: «Ще одна історія про трагедію художника»
Лис настільки захопився малярством, що пропустив повз вуха мудру пораду Сороки. Безперечно, плітки про хитру лисячу натуру не повинні були стосуватись найгеніальнішого з лисів. Мацько щиро вболівав за своїх братів і сестер, за весь лисячий рід, котрий ганебно деградував, потроху миршавів, розтрачуючи сили на мізерну боротьбу за існування. Наш лис не хотів брати на себе надто великої відповідальності, вважаючи метою кожного художника — пробудити зачерствілі серця благородним і разом з тим безжальним своїм мистецтвом.
А поки що лис марив майбутніми картинами. Вони йому снились, вони його переслідували на кожному кроці. За короткий час він написав десяток картин на теми лісового життя і цивілізації, наступ якої він не міг не відчути, хоч жив у заповіднику. Але цей заповідник був якраз конкретним витвором цивілізації, бо спричиняв застій, духовний і фізичний. Мацьку не вистачало свободи. Він за день міг оббігати весь ліс, і на цьому все кінчалось. Далі була межа. Лисів племінник трагічно загинув, коли поліз туди, куди не слід. Його осліпили фарами на дорозі, а потім задавили машиною якісь браконьєри. А зайці? У тих були довгі ноги, але закороткий розум. Вони завжди вибігали пастися на поле, ніби в лісі мало було різного коріння й трави, і частенько потрапляли в людські руки. Якби Мацько не був віртуозом у ловінні курей, його б теж спіткала така доля.
Але ж до чого нудно було в цьому лісі, такому безпечному і малому, де всі всіх знали, де навіть найменшу подію довго й нудно розжовували і в кожній непересічній особистості вважали загрозу цілому лісу, де тільки їли, спали й плодились, від чого ставало все тісніше! Коли влітку цілими днями лили дощі, вода виповнювала маленьке озерце, і воно розливалось довкола, чорна брудна вода аж хлюпала під лапами і заливала нори. Це були найсумніші дні в житті лиса. Його опановувала депресія. Він лежав у норі й похмуро чекав. Рано чи пізно сонце з’являлось, але чекати було нестерпно. Якби хтось навідався у цей час до Мацька, то, напевно, прийняв би його за божевільного. Раз у раз лис зітхав і бурмотів простудженим хрипким голосом: «Сонце все-таки зійде…» І знову, зітхнувши, важко повторював: «Сонце мусить зійти. Ще не було такого, щоб ціле літо лили дощі. А коли буде?» У лиса аж хололо в грудях: «А чому обов’язково тепер має таке статися?» Отак втішав себе Мацько.
І справді, дощ проходив. Лис ладен був терпіти сніг (у ньому так гарно качалося), але цей гнилий дрібний дощик доводив його до шаленства.
На одній картині він намалював дерева до половини у воді, а на них безліч сорок. І більше нічого. Навіть листя не намалював на деревах. То була дуже сумна картина. Лис заховав її подалі, щоб не псувала настрій.
Або намалював свою власну нору, в котру налізло повно жаб, повитріщавши нахабні булькаті очі.
Щоб зробити приємний сюрприз сестричці Міцьці, лис намалював її в елегантній заячій шубці (сестричка колись говорила, що воліла б зайчихою бути, такій легше прогодувати себе й сім’ю, не треба заводити знайомств у перукарнях та косметичних кабінетах, бо, мовляв, бридку заячу морду ніякі косметичні засоби не візьмуть).
Ох, ці жінки! Портрет Міцьки вийшов граціозним, ледь насмішкуватим, і лис був певен, що сестричка оцінить достоїнства картини. Йому так хотілось, щоб родина нарешті визнала його заняття живописом! А далі лисові у вухах почало солодко бриніти слово «слава». Він уже не міг втриматися від спокуси. О, він ні в якому разі не був про себе зависокої думки, але в душі відчував свою вищість над такими ремісниками, як борсук Джума та щурик Альцест. Перший заробляв собі на життя малюванням натюрмортів. Джума був мерзенним конформістом і жахливою бездарністю. Своїми кривавими натюрмортами з жирними баранячими стегенцями він заслужив всіляку підтримку у вовків. Вовча родина приятелювала з родиною борсуків.
Другий, щурик Альцест, мізерне й лукаве створіння, взагалі був під покровительством своїх родичів. Мав найчисленніших поклонників серед мишей, — лісових, польових та сільських, — і швидко ввійшов у моду завдяки портретам у сіро-чорній гамі. Його численні родичі швидко переконали всіх лісових жителів, що сірий колір найбільше практичний та універсальний. Лис гребував щурами, та й мишей їв з крайньої необхідності. Тому він не ввійшов у число поклонників Альцеста і частенько над ним глузував.
Отже, не дивно, чому Мацько вирішив показати своє мистецтво, наперед смакуючи сенсацію, яку воно викличе. Він уявляв собі, як всі наввипередки бігтимуть до нього на виставку, які виникнуть гарячі суперечки, як лютуватимуть Джума і Альцест.
Але клята Сорока все зіпсувала. Лис написав оголошення, повісивши його біля струмка.
ОГОЛОШЕННЯ!!! Художник Мацько (лис) хоче показати свої картини, написані в новій для лісу манері, і просить всіх любителів живопису прийти оглянути його виставку