Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Через тітчину хворобу капітанові Кроулі продовжили відпустку, і він як відданий небіж залишився вдома. Навіть увесь час сидів у неї в передпокої (широке ліжко хворої стояло в парадній спальні, куди можна було зайти через маленький блакитний передпокій). Принаймні батько завжди натрапляв там на нього. А коли Родон проходив коридором, то хоч би як тихо він ступав, двері з батькової кімнати неодмінно прочинялися і звідти визирало хиже, мов у гієни, обличчя старого джентльмена. Чого вони так стежили один за одним? Безперечно, їх спонукало до цього благородне суперництво: котрий із них виявиться уважніший до любої страдниці в парадній спальні. Звідти виходила Ребека і заспокоювала їх обох разом або того чи іншого окремо. Обидва ці шановні джентльмени палали бажанням почути щось про хвору з уст її вірної, маленької вістунки.
Під час обіду, коли Ребека спускалася на півгодини вниз, вона підтримувала мир між батьком і сином, а потім зникала на цілу ніч. Тоді Родон їхав до свого 150-го полку, що стояв у Грязьбері, а батечко залишався в товаристві Горокса й рому. Ребека провела в кімнаті міс Кроулі два такі виснажливі тижні, що гірших не доводилось витримувати нікому з смертних, але вона, мабуть, мала залізні нерви, бо її не здолали ні тяжкі обов’язки, ні втомлива одноманітність. Аж багато, багато пізніше Ребека призналася, як їй було тяжко, якою нестерпною пацієнткою виявилася весела стара дама, як вона вередувала, сердилась, як її мучило безсоння, скільки довгих ночей вона пролежала, стогнучи: й жахаючись смерті, майже божеволіючи зі страху перед картинами майбутнього світу, про який ніколи й не згадувала, коли була здорова. О прекрасна юна читачко, уяви собі ласу до світських розваг, самолюбну, розбещену, невдячну, безбожну стару жінку, що корчиться з болю і страху, та ще й без перуки! Уяви собі її і вчися замолоду любити й молитися! Бекі Шарп з невичерпною терплячістю просиджувала дні і ночі біля цього відразного ліжка. Ніщо не залишалося поза її увагою, і, як завбачлива управителька, вона все обертала собі на користь. Згодом вона розповідала чимало цікавих історій про хворобу міс Кроулі, таких, що коли ця шановна леді слухала їх, то навіть крізь грубий шар рум’ян видно було, як вона червоніє. Але, поки вона була хвора, Ребека жодного разу не втратила самовладання, завжди була уважна, засинала легко, як людина з чистим сумлінням, і могла будь-якої хвилини відволіктися й поновити свою силу. Дивлячись на неї, ніхто б не помітив, яка вона стомлена. Щоправда, обличчя її трохи зблідло і синці під очима стали помітніші, та з кімнати хворої вона завжди виходила усміхнена, свіжа, чепурна і така гарненька в халатику та чепчику, як у найкращій вечірній сукні.
Такою вона здавалася Родонові: він безтямно закохався в неї. Зубчаста стріла Амура пробила наскрізь його грубу шкіру. Шість тижнів, протягом яких він раз по раз мав нагоду зустрічатися з міс Шарп, остаточно його доконали. Своїми сердечними справами капітан поділився тільки з єдиною особою — і з ким би ви думали! — з дядиною, дружиною пастора. Місіс Б’ют спершу взяла небожа на сміх: мовляв, так вона й знала, що він закохається, і почала його застерігати, але наостанці визнала, що маленька гувернантка дуже розумна, цікава, надзвичайна, ласкава, проста та мила дівчина, таких у всій Англії небагато знайдеться. Проте Родонові не годилося б гратися її почуттями, а то люба міс Кроулі ніколи йому цього не пробачить. Адже й вона зачарована Ребекою і любить її, як свою дочку.
Хай краще Родон їде геть, вертається у свій полк, у той огидний Лондон, і не дурить бідолашної, довірливої дівчини.
Багато, багато разів ця добродушна жінка, співчуваючи нещасному закоханому капітанові, давала йому нагоду зустрітися з міс Шарп у себе вдома і, як ми вже бачили, проводити її додому. Шановні дами, є такі чоловіки, що коли вони закохаються, то хоч і бачать гачок, волосінь і весь прилад, яким їх хочуть спіймати, а однаково йдуть на принаду, ковтають її — і ось вони вже спіймані, їх вже витягають на берег. Родон здогадувався, що місіс Б’ют намагається спіймати його Ребекою. Він не був надто розумний, але вже дечого навчився за кілька сезонів у Лондоні. Промінчик світла заблищав у його темній душі, як йому здавалося, після однієї розмови зі своєю родичкою.
Згадаєш моє слово, Родоне, — мовила місіс Б’ют, одного чудового дня міс Шарп породичається з тобою. Як породичається? Стане моєю зовицею, ге, місії Б’ют? Чи, бува, не Джеймс підбиває до неї клинці? — спробував пожартувати капітан.
Ще ближчою, — сказала місіс Б’ют, блиснувши чорними очима.
Може, Пітт? Ні, вона йому не дістанеться, той негідник її не вартий. До того ж він залицяється до леді Джейн Шіпшенкс.
Ви, чоловіки, ніколи нічого не бачите. Який же ти сліпий! Таж як з леді Кроулі щось станеться, міс Шарп буде твоєю мачухою, щоб ти знав.
Родон Кроулі, есквайр, протягло свиснув з подиву. Йому важко було щось заперечити. Він і сам бачив, що батькові подобалася Ребека. І добре знав норов старого джентльмена. Гіршого старого гріховоди… тьху, та й годі. Не докінчивши фрази, капітан підкрутив вуса і подався додому. Він вирішив, що знайшов ключ до загадкової поведінки місіс Б’ют.
«Хай йому чорт, он до чого йдеться! — думав Родон. — Та клята баба хоче занапастити бідну дівчину, щоб вона не могла ввійти в нашу родину як леді Кроулі». Зустрівшись з Ребекою на самоті, він з властивою йому делікатністю пожартував з батькової прихильності до неї. Ребека зневажливо стріпнула головою, глянула йому просто у вічі і з міною, гідною королеви, сказала — Ну гаразд, покладімо? що я йому подобаюсь. Я знаю, що подобаюсь, і не тільки йому, а й ще комусь. Чи ви, може, гадаєте, що я його боюся, капітане Кроулі? Що не вмію захистити своєї честі? «—Ох, ага… чорт… та я лише хотів попередити вас… щоб ви були обережні,— сказав розгублений вусань. — То, виходить, ви натякаєте на щось ганебне? — спалахнула вона.
Та де в біса… таке скажете… міс Ребеко… Що ви!.. — боронився неповороткий драгун.
Думаєте, в мене немає почуття власної гідності тому, що я убога, самітна дівчина, і тому, що його немає в багатих?
