Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко
— Куди ж ти поїдеш? — спитала спокійно Агрипина Антонівна, оглянувшись від столу і не розуміючи, що скоїлось страшне. — Та надінь же шапку! — додала, побачивши, що він виходить з хати з непокритою головою. Кинулась до нього сама, хотіла взяти з рук шапку. І раптом скрикнула злякано, побачивши, що в нього трусяться руки:
— Чого ти, Бог з тобою?
— Я ж сказав, що не своєю смертю умру, — тихо промовив упалим голосом. — Прощавай, моє серце...
Нещасна жінка обхопила старого чоловіка за шию, страшним закричавши голосом. Військові кинулись, плутаючись ногами у своїх довгих шинелях, її відривати. .. відірвали, і вона вплала, нежива, додолу.
— Виходь, попівська мордо! — гукнув офіцер, виймаючи з кобури нагана. — Ми тобі покажемо гетьмана... . .
Через скількись день о. Харитона знайшли за селом у Дмитроховій балці, мертвого, з простріленою щокою: стріляно, мабуть, зблизька ззаду, і куля, вилітаючи, вирвала шматок щоки. Небіжчик лежав боком, наче приліг спочити, а з кишені ряси видно було червону спинку „Творів" Нечуя-Левицького.
VIII
Прикра несподіванка на Гнахову Кутькову голову. — Останнє старосвітське весілля на селі. — Посполите рушення в с. Лататті. — Упокорене місто і дальші Стовбурові любовні пригоди. — „Залізяку на пузяку — геп!"
Гната Кутька на початку року настановлено вчителем до лататтянської двоклясової школи. Настанову цю він одержав із міста, де ще була влада. І він почав працювати, відчуваючи, що це придало йому ваги не абиякої.
А як після загибелі о. Харитона з села виїхала до дочки й Агрипина Антонівна, то нового його самопочуття не псувала більше й прикра згадка про невдале сватання у попівській родині. Отож він тепер бадьоро й весело дивився вперід, плекаючи різні досить таки рожеві перспективи та пляни. Річ зрозуміла, що в цих плянуваннях він обминав і Оксану Штепенківну, і... Ганну Зворітьківну. Про цю останню він думав іноді трохи легковажно, в тому розумінні, що в селян це звичайна річ — ходив парубок до дівки, потім кинув.
Але саме звідси, від Ганни, і впала на його голову прикра несподіванка. Якось він побачив у вікно (він жив у батьків і далі, а до школи ходив тільки на роботу) Ганнину бабуню, бабу Палажку. Баба йшла бадьоренько, хоч і підпиралася ціпком, вулицею і несподівано завернула до них у ворота. А що вона передніше ніколи до них не заходила, то це й стурбувало зразу Гната непомалу. У голову шибнуло передбачення чогось такого, чого за отими попередніми плянами він аж ніяк не думав передбачати.
Вийшов до малої хати, щоб звідти послухати бабину розмову з матір'ю. От він чує: рипнули двері, баба помалу переступила поріг, увітливо поздоровкала тоді й каже:
— А вгадайте, моє серце, чого я оце до вас прийшла.
— Скажете, — то й буду знати, — не дуже привіт но озвалась Гнатова мати, догадуючись, видимо старенька після такого зачину скаже щось не дуж приємне. І справді: баба зразу ж сказала таке щЄ Гнат у своїй хатині аж підскочив, — що її онучка (себ то Ганна) зайшла на дитину від їхнього сина (себто від нього, від Гната), уже четвертий місяць... отже треба якось запобігти лихові...
— Бідне ж дівча ридма ридає, — казала далі стара. — Ще, глядіть, смерть собі заподіє... Я посилала матір, — так хіба ж Вустя така, що піде! Дома розумна, не вцитить і на хвилинку, а до людей боїться. Так я оце сама прийшла. Кажіть, що будемо робити... Не занапастіть дитини, прошу вас... Вона ж у нас одна...
І баба навіть сама заплакала.
Гнатова мати спочатку була визвірилась на неї, обороняючи сина, та, коли стара навела такі подробиці, що опиратись годі було, вона пригноблено вмовкла.
А баба гомоніла далі, говорила, що Ганну вони справили якнайкраще, повна скриня всього — і полотна, і сорочки, і спідниці...
Але мати похмуро мовчала: скільки б вони не справляли, а з попівною Ганні не зрівнятись.
Довгенько баба сиділа, а як виходила, не доміг-шивсь від „Кутьчихи" згоди на одруження сина, кинула якусь загрозу (Гнат не почув, яку). Мати підождала, поки вона вийде з сіней, а тоді підійшла до хатини і, прочинивши двері, сказала:
— Чув, сину, яку новину принесла баба ? Догулявся!
В голосі її був великий жаль •— жаль по розбитій мрії про невістку-попівну. Гнат стояв, відвернувшись до вікна, водячи пальцем по запітнілій шибці, нічого на материні слова не сказав. Та, як мати, не почувши відгуку, хотіла відійти, він сердито гукнув:
— Ідіть доженіть її (себто бабу Палажку) та скажіть, щоб не розпатякувала...
Хоч і сам ще не знав, як йому бути при такій скру-^ у нього було повне безладдя в голові, але над усім горувала одна... радісна думка, і він її бурхливо висловив, коли мати вийшла з хати — підкинув угору коліно, ударив по ньому рукою і голосно скрикнув:
__Подумати тільки, що б це було, якби я зв'язався був з тією (з Оксаною б то), а потім виявилось би отаке! Це ж тільки подумати...
Він радів, що теперішня скрута була менша за ту, що він її уникнув.
Далі взяв думати, як йому вийти із теперішньої скоути. Ясно було, що йому доведеться женитись. Але йому почало здаватись, що це не така вже й погана перспектива, бож Ганна — вродлива дівчина. Він з приємністю згадав останню (випадкову) з нею зустріч. Зустрілись вони на Степанцевій греблі під вербами, вона йшла кудись з граблями. Дорікаючи йому за відцуран-ня (взагалі дорікала, а про те не сказала — мабуть, соромилась), Ганна дивилась на нього з такою боязкою надією в погляді, що йому й тепер її, як
